logo
ИУК

2. Культура україни на початку XX сторіччя.

На початку XX ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX ст., а з іншого - йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших націона­льних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях: І) збережен­ня національно-культурних традицій (народницька теорія); 2) орієнта­ція на західноєвропейський процес в царині художньої культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм"). Традиційні тенденції в царині літератури - романтизм і неореалізм поєднувалися з розвит­ком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють "нову школу" укра­їнської прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська). І.Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком "модерним" євро­пейським способом зобразити своєрідність життя українського наро­ду. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М.Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913р.).

На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники, творчість яких у роки радянської влади замовчувалася або спотворювалася. Серед них В .Винниченко - діяч Центральної Ради, прозаїк,- драматург, твори якого характеризувалися різноплановою про­блематикою (сільське і міське життя, зображення різних соціальних груп). Б.Летант - поет, прозаїк, видавець творів Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського в перекладах на польську і німецьку мови. Популяр­ністю користувався В.Пачовський, тематика творів якого досить широ­ка: любовна лірика, історичні події минулого. Над драматичною по­емою "Золоті ворота", де підкреслювалася національна ідея, В.Пачовський працював декілька десятиріч. У драмі "Сонце руїни" опи­сані події 1663-1687 рр., даються портрети П.Тетері, Ю.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Самойловича.

Початок нашого сторіччя характеризувався прогресом в. галузі му­зичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує дина­міку фольклорної виразності і кращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М.Лисенка.

В Україні в галузі живопису і графіки активно працювали такі майс­три, як О.Мурашко, О.Новаківський, І.Трут, П.Ковжун, М.Сосенко, М.Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенден­цій. Міжнародного визнання досяг український скульптор О. Архипенко - творець нового напряму в мистецтві. У цей час значні досягнення харак­терні для розвитку національного теа­тру. У 1904 р. М.Лисенко започаткував у Києві музично-драматичну школу, з 1907 р. там же функціонував український стаціонарний театр М.Садовського, у 1915 р. Шар'яненко заснував Товариство українських акторів. Театри і трупа Наддніпровської України і Галичини ставили п'єси Л.Українки, О.Олеся, В.Винниченка, вони прагнули освоїти світову класику, зверталися до творів європейських авангардистських авторів. У 1916 р. Л.Курбас став організатором "Молодого театру" у Києві, в якому на високому худо­жньому рівні вирішувалися завдання оновлення українського сценіч­ного мистецтва. Національний театр передреволюційного періоду ви­ховав таких видатних акторів, як М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька та ін. Представники українського театрального мисте­цтва були справжніми патріотами. Так, М.Заньковецька на пропозицію переїхати у Росію для того, щоб зробити кар'єру, відповіла, що Україна дуже бідна, щоб її покидати.

З'являється український кінематограф. Перші українські хронікаль­ні фільми були відзняті у Харкові. Там же актор О.Олексієнко ставить фільми за творами І.Котляревського, М.Гоголя, М.Старицького. Пер­ший український постановник і оператор Д.Сахненко був творцем та­ких фільмів, як "Наталка Полтавка", "Запорозька Січ", "Богдан Хмель­ницький", в яких брали участь видатні українські театральні актори.

В Україні продовжувався прогрес науки. В умовах піднесення наці­онально-визвольного руху активізувалися історики, етнографи, філо­логи. Д.І.Яворницький пише історію Запорозької Січі, історію періоду козаччини - І.Крип'якевич, ряд визначних пращ, зі сходознавства - А. Кримський. Наукове товариство ім. Т.Шевченка, яке очолив М.Грушевський, випустило з 1892 по 1917 роки понад 100 томів "Запи­сок наукового товариста", 35 томів "Етнографічного збірника", 15 то­мів "Матеріалів з української етнології", 15 томів були підготовлені історико-філософською секцією. Розвиток медицини і медичної науки, досягнення в галузі мікробіо­логії, загальної патології, інфекційних хвороб, гігієни, офтальмології пов'язані з роботою І.Мечникова та його учнів - Г.Мінха, В.Високовича, Д.Заболотного, М.Гамалії, В.Субботіна, Л.Гіршмана, С.Ігумнова.

Культура України розвивалася в умовах русифікації, що тривала. Хоча у 1904р. кабінет міністрів Росії визнав шкідливим заборону укра­їнської мови, до 1917 р. в Україні не було жодного державного навчаль­ного закладу, де викладання велося б українською мовою. На початку першої світової війни активізувався наступ на українство: заборона мови, масові арешти і заслання інтелігенції. Це насамперед стосувало­ся території Галичини, зайнятої Росією в ході воєнних дій.

Після повалення царату в Україні почався новий етап національно-визвольного руху, створювалися умови для прискореного розвитку національної культури. Вже в березні 1917 р. у Києві були відкриті дві українські гімназії. За активною участю Генерального секретаріату освіти Центральної Ради здійснювалося переведення шкіл на українсь­ку мову викладання, в різних регіонах України було створено понад 80 українських гімназій. Почала працювати Українська педагогічна акаде­мія, історико-філологічний факультет у Полтаві, відкритий український університет у Кам'янці-Подільському. У період гетьманства заснована Українська Академія наук, яку очолив видатний український вчений В.Вернадський; восени 1918 р. стала функціонувати Українська держа­вна академія мистецтв. Великих успіхів в перші післяреволюційні роки досягай українська преса і книгодрукування. Лише в 1917 р. почали діяти 78 видавництв, вони організувалися і при приватних, кооператив­них органах, при "Просвітах". Якщо в 1917р. було випущено 747 назв українських книг, то в 1918р.-1084.