5. Освіта та наукові знання.

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володи­мира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держа­ва гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для мо­лоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді,Володимирі-Волинському та інших містах.

Джерела дозволяють зробити висновок, що у Стародавній Русі шко­ли були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужи­телів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищо­го типу, для "дітей кращих людей", давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуаль­не навчання.

Багато представників привілейованих верста були знайомі не тільки з елемен­тарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не ка­жучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Осві­ченістю,, любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий. Галицький Ярослав Осмомисл отримав своє прізвисько саме за те, що знав цілих вісім мов. Щонайменше п'ять мов знав Володимир Мономах. Обидва вони були знайомі з грецькою і латинською книжністю, самі написали блискучу публіцистику - "Повчання".

і

У дослідженнях, присвячених культурі Русі, як у вітчизняних, так особливо зарубіжних, довго існувала думка про культурну відсталість нашої батьківщини, про ніби загальну неписьменність її населення. Ця помилка розвіялася після 1951 р., коли археологи відкрили перші бере­стяні грамоти. Сьогодні на східнослов'янських землях їх знаходять у Че­рнігові, Новгороді, Пскові, Смоленську, Полоцьку, Вітебську, Києві та інших містах. "Вікном у світ, що зник", назвали вчені ці послання з ми­нулого. Серед авторів берестяних послань до нас, їх нащадків, - прості городяни, торговці і ремісники, жінки і навіть діти. Нові докази досить значного поширення писемності були отримані в ході реставраційних робіт у Софійському соборі у Києві, на стінах якого розчистили різно­манітні написи (графіти), зроблені у XI ст.

Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спо­чатку там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було ор­ганізовано переписування книг. Завдяки цій роботі книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 13 0-140 тис. томів. Переписана від руки, зроблена з пергаменту, багато оформлена книга коштувала дуже дорого - приблизно стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок.

За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією - головною берегинею античної спадщини, майже втраченої Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський реелігійний письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: "Фізіолог" - популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин, і "Шестиднев" - тлумачення 6 днів створення світу, відомостей з Біблії в образних, казкових фор­умах. Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Так, знаменитий письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий лікар Агапіт - ченцем Печорського монастиря і т.п.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).

Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, ча­рівники, проти яких виступало духовенство. Але в XI-XII ст. місце зна­харя займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Присту­паючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона - заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго привезені в Київ, до них розпо­чалося багатотисячне паломництво). В XI ст. в Печорському монастирі лікували Даміан Пресвітер і Агапіт - "безмездний лічець" Русі, як його називає "Києво-Печерський патерик". Зараз на пам'ять про Агапіта у Києво-Печерській лаврі встановлена меморіальна дошка.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взага­лі вплив словом на хворого - те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, він зумів поставити правиль­ний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування.

Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" ми­трополита Ілларіона( 1073 р.).