logo
ИУК

II. Культура київської русі

  1. Джерела вивчення культури Київської Русі.

  2. Матеріальна і духовна культура східних слов'ян.

  3. Особливості прийняття християнства.

  4. Писемність і літературна традиція.

  5. Освіта та наукові знання.

6.Мистецтво Київської Русі.

1. Джерела вивчення культури Київської русі.

Культура Київської Русі - яскраве явище європейської середньовіч­ної культури. Київська Русь залишила помітний сліду світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини ХIII ст. То була одна з найбільших монархій раннього середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з імпе­рією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океан, від Закар­паття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя.

Київська Русь підгримувала політичні, економічні й культурні від­носини з ближніми і далекими сусідами - з Великим Степом і Візантійською імперією, з Болгарським царством, Польським, Чеським і Угор­ським королівствами, з італійськими і німецькими містами, з Данією. Швецією і Норвегією, з Францією та Англією. Династичні зв'язки київ­ських монархів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, стали хрестоматійними. Давньоруські купецькі човни і каравани про­клали шлях "з варяг у греки", чималою мірою вплинула на культуру і мистецтво сусідів.

Складність вивчення культури Київської Русі, особливо її ранніх ета­пів, пояснюється браком писемних джерел. Античні автори, які добре знали Середземномор'я, щонайбільше лише зга­дували про наших далеких предків, про місцевос­ті і народи, які жили на північ від Дунаю і Чорно­го моря. Тільки у І-ІІ ст. н.е. римські історики Пліній Старший і знаменитий Тацит згадали сло­в'ян, назвавши їх венедами. Услід за ними те ж зробив великий грецький філософ Птолемей у своїй "Географії". У VІ-VІІ ст., коли слов'яни, розселяючись по південному сходу Європи, стали освоювати степи Півні­чного Причорномор'я, відомості про них з'являються у готського хро­ніста Йордана, візантійського дипломата Пріска Панійського і візантійських письменників Прокопія Кесарійського, Іоанна Ефеського (VI ст.).

На початку X ст. Русь була вже добре відома візантійцям. Визнач­ний історик того часу, шанувальник наук і літератури імператор Конс­тантан VII Багрянородний (Порфірородний) у своїй книзі "Про управ­ління державою" розказав про сусідні з Візантією народи, у тому числі і про русів. Йому належить перший опис полюддя - збору данини київськими правителями з підвладних їм земель і племен. У нього ж є і докладна розповідь про шлях з варяг у греки, по якому руські князі, витязі і багаті гості водили військові і торгові дружини від Варязького моря та Ільменя до самого Царгорода і назад.

Безіменний персидський географ X ст. в "Книзі меж світу" повід­омив багато найцікавіших відомостей про наших предків і їх звичаї, розказав про чудову землю з багатою природою, з красивими містами, населеними майстерними ремісниками. Всі ці джерела характеризу­ють частіше за все зовнішні події східнослов'янської історії.

Основне писемне джерело - літопис Нестора "Повість временних літ". Спираючись на праці невідомих попередників, на свідчення своїх сучасників, легендарні оповіді і героїчний епос древніх русичів, знаме­нитий літописець розповів нам, "звідки почалась Руська земля". Укра­їнські І зарубіжні вчені визнають вражаючу ерудицію і наукову сумлін­ність Нестора, його майстерність літератора і пристрасність публіциста. Цінні відомості дають нам археологія, лінгвістика, фольклористика, етнографія. Археологія дозволяє робити висновок про рівень розвитку продуктивних сил, уявляти вигляд поселень і жител полян та їх сусідів, предметів праці та побуту, якими вони користувалися, прикрас, які вони носили, зброї, якою захищали рідну землю. Дослідження при розкопках культових споруд і предметів дозволяє робити висновки і про релігійні переконання слов'ян. Лінгвістика дає нам можливість опосередковано датувати час виділення праслов'ян з індоєвропейської спільності, відо­соблення східних слов'ян від західних і південних, доводить, що вже у II тисячолітті до н. е. словниковий запас наших пращурів складав не мен­ше двадцяти тисяч слів. Вони відображали всі сторони життя, матеріа­льного побуту і духовної культури. Слова "будинок", "рілля", "худоба", "страва", назви знарядь і військового обладунку, прикрас з міді і брон­зи, золота і срібла свідчили про рівень розвитку господарства, а слова "бог", "світобудова", "світ" та інші релігійні поняття - про рівень духов­ної культури. Близька до лінгвістики фольклористика, в свою чергу, простежує джерела усних історичних оповідей, їх відгомони зберегли­ся в казках, сюжетами яких буди розповіді про золоте, срібне і залізне царства, про царя золотого царства героя Світозара, який переміг у поєдинку страшного Змія, та інші.

Вивчення культури Київської Русі у всьому її багатстві і різноманітті можливе тільки на основі комплексного використання всіх існуючих історичних джерел.