Ігровий кінематограф. Світове значення творчості о. Довженка

Перші кроки українського кіномистецтва багато в чому збігаються з напрямом європейського кінематографа – від хронікально-документальних до ігрових стрічок. Водночас простежуються певні розбіжності, пов’язані зі специфікою жанрової системи ігрового кіно. Якщо в країнах Західної Європи перевага віддавалася трьом жанрам – мелодрамі, авантюрному і комедійному фільмам, в українському кіно першого десятиліття ХХ ст. акцент зроблено на екранізації популярних театральних вистав («Богдан Хмельницький», «Наталка Полтавка» тощо), в яких грали корифеї української сцени – М. Заньковецька, М. Садовський, І. Мар’яненко та ін.

У 20-х роках в українському кінематографі відбуваються важливі організаційні й творчі події: створено Всеукраїнське фото кіноуправління (ВУФКУ), реорганізовано Одеську кінофабрику, а за кілька років розпочинається будівництво кінофабрики в Києві. Розширення можливостей кіновиробництва сприяло активізації художніх пошуків митців й зумовило появу фільмів «Два дні» Г. Стабовського, «Нічний візник» Г. Тасіна на ін. Проте справжньою подією в кінематографічному житті країни став вихід на екрани картини О. Довженка «Звенигора». На думку дослідників, саме з цієї стрічки розпочалася справжня історія українського кіно.

Серед яскравих постатей світового кінематографа особливе місце належить Олександру Довженку (1894-1956) – видатному кінорежисерові, письменнику, художнику, фундаторові українського кіномистецтва.

Розпочавши трудовий шлях сільським учителем, через деякий час О. Довженко потрапляє на дипломатичну роботу до Польщі та Німеччини. Там він активно спілкується з представниками європейської художньої інтелігенції, бере уроки живопису у відомого мюнхенського професора Геккеля. Повернувшись до України, він працює художником-карикатуристом, а з 1926 року перед ним відчиняються двері Одеської кінофабрики. Саме тут починає оволодівати режисерською професією майбутній класик світового кіномистецтва. Ранній період творчості О. Довженка мав відверто пошуковий та експериментальний характер й зумовив появу його «учнівської трилогії»: «Ягідка кохання», «Вася-реформатор» та «Сумка дипкур’єра».

Всесвітньо відомим О. Довженка робить другий період його творчості, коли майстер створює три геніальні фільми – «Звенигору» (1928), «Арсенал» (1929) та «Землю» (1930). В основу цих стрічок покладено різний матеріал – давньослов’янську легенду про дивні скарби, заховані у чарівній горі («Звенигора»), повстання робітників на київському заводі («Арсенал»), колективізацію в Україні («Земля») – що став темою фільмів і виконав функцію їх зовнішньої оболонки. Фільми об’єднує спільна ідея – авторська думка режисера про невідривність людського життя від природи, землі, Батьківщини. Метафоричним уявленням цього зв’язку став образ славнозвісного довженківського Діда, який нагадує нам про важливість зв’язку з минулим, необхідність дотримуватись традицій, адже без них неможливе сьогодення і майбутнє. Уперше Дід з’являється на екрані у «Звенигорі» – метафоричній кінооповіді про історію України від варягів до Першої світової війни; відходить на другий план в «Арсеналі» і на всю силу заявляє про себе в «Землі».

Усі ці фільми вражають висотою художнього рівня. Це справжні шедеври кіномистецтва, однак все-таки найвищу оцінку і визнання світова кіно громадськість віддала картині «Земля», включивши її до списку дванадцяти кращих фільмів усіх часів і народів.

Проте доля цієї стрічки не була легкою та безхмарною. З нищівною критикою на адресу «Землі» виступив поет Д. Бєдний, звинувативши

О. Довженка у надмірному біологізмі та недостатньому художньому осмисленні протистояння «більшовики-куркулі». Нині очевидно, що проблема колективізації була для режисера тільки поштовхом до створення фільму. Дослідники його творчості неодноразово зауважували, що важливе місце в образній системі «Землі» посідає мотив смерті, який не сприймається як трагедія. Під старою яблунею помирає дід Семен, а навкруги буяє життя, бавляться діти підкидаючи яблука; крізь яблуневе гілля проносять труну з Василем – головним героєм стрічки, який загинув від кулі куркуля, і саме в ці хвилини його мати народжує дитину, яка згодом бавитиметься яблуневими плодами. Отже, коловорот життя триває. Від дня виходу на екрани фільму «Земля» минуло понад сімдесят років, але картина вражає сучасного глядача своєю філософською глибиною й емоційною насиченістю. Можна стверджувати, що ця кінострічка витримала найсуворіше для мистецького твору випробування — випробування часом.

Перехідною ланкою від другого до третього періоду творчості

О. Довженка став фільм «Іван» – кінооповідь про будівництво Дніпрогесу. Ця стрічка, з одного боку, була, безперечно, новаторською, оскільки в ній режисер уперше використав звук, а з другого, – засвідчила початок процесу трансформації у творчості. Після зйомок О. Довженка направили на «Мосфільм» із завданням поставити картину про будівництво нового міста на Далекому Сході – «Аероград». Цей фільм став першою частиною трилогії «соціального замовлення», до якої також увійшли картини «Щорс» та «Мічурін».

Командно-адміністративна система дедалі активніше втручалася в творчі пошуки митця, вимагаючи від нього виконання ідеологічних настанов. Доказом цього став фільм «Щорс». Відома репліка Сталіна: «За ним борг – український Чапаєв» — відзначила місце картини в історії радянського кіно задовго до того, як вона з’явилася на екранах. У фільмі «Щорс» уперше в творчості

О. Довженка починає звучати мотив трагічної самотності, кульмінацією якої стає загибель «батька» Боженка. Епізод його поховання – один із найсильніших у картині. Тут знову виникають теми життя і смерті, нерозривності зв’язків між людиною й землею, що були засадничими у фільмах «Звенигора» та «Земля». Довженко – останній, для кого Щорс був не легендою, а живою людиною. З його відходом із життя Щорс остаточно перетворюється на монумент і стає на п’єдестал тоталітарної міфології.

Свого апогею тема трагічної самотності досягає в останній ігровій і першій кольоровій картині режисера – «Мічурін». Стрічку було створено у період, коли розпочалося переслідування генетики. Цей факт обов’язково мав бути відображений у фільмі, на що й було вказано О. Довженку. Саме тому від первісного задуму режисера – показати красу землі, цвітіння її садів і людину, яка намагається цю красу примножити, – не залишилося майже нічого. На екрані з’явився один з найпопулярніших героїв тогочасної державної міфології, яки кидає виклик законам природи. Мічурінську ідею було офіційно визнано й проголошено єдино правильною. Усі основні її принципи були відтворені в останньому варіанті фільму «Мічурін».

Особливе місце у творчості О. Довженка посідає кінодокументалістика, передусім дилогія «Битва за нашу Радянську Україну» і «Перемога на правобережній Україні», знята режисером у роки Великої Вітчизняної війни. Кожний кадр із цих фільмів був сповнений почуттям гордості за свій народ, духом патріотизму, вірою в перемогу над ворогом.

Ще одна важлива сторінка художнього доробку О. Довженка, без якої неможливо скласти цілісне уявлення про цю неординарну особистість, – його літературна спадщина: кіносценарії, повісті, оповідання («На колючому дроті», «Мати», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Нащадки запорожців» та ін.).

О. Довженко – непересічна особистість, феномен якої є явищем не тільки українського, а й світового кіномистецтва.