Вплив візантійських християнських традицій на розвиток культури Київської держави. Давньоруське місто. Архітектура церков і соборів
Культура Київської Русі — яскраве явище європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала з IX до середини XIIІ ст. Це була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з імперією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя.
Київська Русь підтримувала політичні, економічні й культурні відносини з ближніми і далекими сусідами — з Великим Степом і Візантійською імперією, з Болгарським царством, Польським, Чеським і Угорським королівствами, з італійськими і німецькими містами, з Данією, Швецією і Норвегією, з Францією та Англією. Династичні зв'язки київських монархів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, стали хрестоматійними.
Основне писемне джерело вивчення історії та культури Київської Русі — літопис Нестора “Повість временних літ”. Спираючись на праці невідомих попередників, на свідчення своїх сучасників, легендарні оповіді і героїчний епос древніх русичів, знаменитий літописець розповів нам, “звідки почалась Руська земля”. Українські і зарубіжні вчені визнають вражаючу ерудицію і наукову сумлінність Нестора, його майстерність літератора і пристрасність публіциста.
Цінні відомості дають нам археологія, лінгвістика, фольклористика, етнографія. Археологія дозволяє робити висновок про рівень розвитку продуктивних сил, уявляти вигляд поселень і жител русичів, предметів праці та побуту, якими вони користувалися, прикрас, які вони носили, зброї, якою захищали рідну землю. Дослідження при розкопках культових споруд і предметів дозволяє робити висновки і про релігійні переконання слов'ян
У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого: християнами були Аскольд і Дір. Достовірним є факт хрещення княгині Ольги у 958 р. Але вирішальним для процесу християнізації Русі було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр.
Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Міцнів новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалися культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів — церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією — найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.
Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев’яними спорудами. Археологічні дослідження виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури. Такими, вочевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах під назвою “хороми”. У великих містах князівсько-боярські і купецькі “хороми” мали два і більше поверхи. Хороми, за літописами, являли собою живописні ансамблі споруд, які складалися з клітей з переходами, ганками, включали в себе великі зали для прийомів — гридниці.
Із дерева зводились також церкви, храми. Свідчення літопису про 600 київських храмів, знищених пожежею 1124 р., підтверджують це.
У X — XIIІ ст. давньоруські феодальні міста будуються на пагорбах, високих берегах річок і складаються з дитинця і окольного граду. Дитинець (вишгород) — центральна укріплена частина міста, найчастіше первинне ядро поселення. Тут розташовувались князівські та боярські двори, мешкали дружинники, князівська та боярська челядь, знаходився головний храм міста. Звичайно дитинець займав невелику (кілька га) територію, залежно від рельєфу місцевості мав овальну, рідше трикутну і прямокутну форму плану. Окольний град (посад) — укріплена територія, де мешкали купці та ремісники.
Невід’ємний компонент ансамблю давньоруського міста — оборонні споруди (вали, рови, башти, частоколи). Міські укріплення споруджували артілі "огородників". Стіни зводили з засипаних землею зрубів — городень. На них стояли заборола — криті бруствери з бійницями. Особливо кардинальні заходи були здійснені під час князювання Я. Мудрого (вали навколо Києва заввишки 14—16 м, рови завглибшки 6—8 м, довжина укріплень — 3,5 км). Фортифікації міст мали мистецько-архітектурні елементи, передусім оборонні башти, які з усіх сторін захищали в’їзні ворота до міста (Золоті ворота в Києві).
Контакти з візантійською культурою обумовили виникнення в Київській Русі монументальної кам’яної архітектури. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі східного боку, в вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).
Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення — концентрувати духовну енергію людей, "молитовне горіння" і направляти в небо. Вважалося, якщо молитва окремої людини може "не дійти" до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов'язково почута. Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори — золотистий і зелений — вважалися у Візантії священними.
Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип мурування. Стіни соборів викладалися з рядів каменю, які чергуються, і плінфи (плоска цегла, близька до квадратної форми). Така техніка мурування називалась змішаною Будівельники застосовували також метод так званої “утопленої плінфи”, коли ряди цегли через один були заглиблені в стіну, а проміжки, які утворилися, заповнювалися цем'янкою (розчин вапна, піску і товченої цегли). У результаті стіни були смугастими. Сірий граніт і червоний кварцит у поєднанні з оранжево-рожевим кольором плінфи та рожевим відтінком цем'янки надавали фасаду ошатного вигляду. Мурування виконувалося на високому художньому рівні і було однією з головних прикрас будівлі.
Довгий час вважалося, що першою кам’яною спорудою Київської Русі була Десятинна церква (989—996 рр.). Проте аналіз даних про палаци княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної будівлі в центрі найдавнішого київського дитинця, що старша за Десятинну церкву, принаймні, на 50 років, суттєво коригує цю думку. Перші кам’яні будівлі на Русі з’явилися під орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і успадкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була викладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно. В оздобу Десятинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її “Мраморяною”. Перший кам’яний храм Київської Русі став останнім оплотом героїчних захисників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, які зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши усіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.
Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом.
За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п'ять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикало дві галереї — внутрішня двоярусна та зовнішня одноярусна, що загалом створювало пірамідальну композицію. У склад зовнішньої галереї увійшли дві башти за сходами на хори (галерея у другому ярусі, де знаходилась князівська сім’я під час богослужіння). Вся споруда була розрахована так, щоб при порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії.
Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальне мурування, шоломоподібна форма куполів — ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів Софії у Новгороді та Полоцьку.
Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Спорудження головного собору — Успенського — було важливим етапом у розвитку київської архітектури. З нього почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була зруйнована в 1941 р., а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна церква.
На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ ст. Незалежна Україна відновила свою святиню. Тогочасна влада причину руйнування Михайлівського собору сформулювала так: “у зв'язку з реконструкцією міста”. Зараз український уряд здійснює ряд заходів для повернення унікальних мозаїк Михайлівського собору з Росії, куди вони були раніше вивезені.
Не менш цікаві архітектурні пам'ятники й інших центрів Київської Русі, які особливо піднялися в ХII-XIII ст., в епоху дроблення Русі на питомі князівства. Роздробленість об'єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою народною творчістю. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали: в Подніпров'ї і на Волині — на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі — на білий камінь. Звідси бере початок значна художня різноманітність в архітектурі давньоруських земель.
Найкраще архітектура XI — XIII ст. збереглася у “стольному граді" Сіверської землі — Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа. Подальша переробка візантійської системи знайшла своє вираження в однокупольній церкві Параскеви П'ятниці. Існує припущення, що ця будівля зведена видатним архітектором того часу Петром Милоногом. Він уперше застосував “сходинкові" арки, які набули надалі значного поширення.
Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася.
Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.
- Трипільська культура. Декоративно-ужиткове мистецтво: кераміка та її орнаментальне оздоблення
- Культура скіфсько-сарматської доби. «Звіриний стиль» у декоративному мистецтві
- Мистецтво Північного Причорномор’я — античне коріння нашого народу
- Вплив візантійських християнських традицій на розвиток культури Київської держави. Давньоруське місто. Архітектура церков і соборів
- Монументальний живопис Київської Русі. Мозаїки та фрески Софії Київської
- Іконопис Київської Русі
- Мистецтво книжкової мініатюри
- Оборонна архітектура доби пізнього середньовіччя. Риси романського та готичного стилів в архітектурі. Середньовічна скульптура
- Розвиток українського живопису в xіv- першій половині XVI ст.
- Ренесанс: від сакрального до світського світосприймання. Ренесансна архітектура та скульптура України
- Живопис другої половини XVI – першої половини XVII ст. (монументальний живопис, іконопис, портрет, книжкова мініатюра)
- Графіка. Діяльність друкаря Івана Федорова
- Тема 2. Музична культура
- Первісні музичні інструменти
- Музична культура східних слов’ян, античних міст Північного Причорномор’я
- Музична культура Київської Русі: народна, придворно-світська, церковна
- Тема II. Музична культура
- Календарно-обрядова народна творчість
- Родинно-обрядова народна творчість
- Епічна народна творчість
- Тема 3. Театральна культура
- 1. Античний театр Ольвії, Херсонесу, Боспору. Агони
- 2. Обрядовий пратеатр (стародавні народні танці, ігри, свята, ритуали)
- 3. Княжий театр. Скоморохи—перші професійні актори, музиканти, танцюристи
- Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- 1. Стиль бароко в українському мистецтві
- Барокова архітектура України (культове та світське будівництво раннього, зрілого, пізнього бароко)
- Формування ансамблю Києво-Печерської лаври
- Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- Еволюція іконостасного різьблення в другій половині XVII — XVIII ст.
- Барокова скульптура Києва та Лівобережжя
- Розвиток мистецтва скульптури в Західній Україні в другій половині XVII — XVIII ст.
- Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- Розвиток монументального барокового живопису
- Мистецтво барокового іконопису
- Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- Портретний живопис. Культ яскравої особистості
- Народна картина світського змісту
- Мистецтво гравюри
- Тема II. Музична культура XVII-XVIII ст.
- Думи та історичні пісні
- Мистецтво кобзарів та лірників
- Тема II. Музична культура XVII-XVIII ст.
- 1. Церковний спів
- 2. Партесний концерт
- 3. Світська музика
- 4. Творчість г.Сковороди
- Тема II. Музична культура
- Хоровий (духовний) концерт другої половини хviіі ст.
- Максим Березовський. Життєвий шлях. Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости»
- Артем Ведель. Життєвий та творчий шлях
- Постать Дмитра Бортнянського в українському музичному мистецтві другої половини хviіі ст. – початку хіх ст.
- Тема 3. Театральна культура
- Шкільна драма
- Вертеп – національно самобутня форма народного лялькового театру
- Зародки професійного театрального мистецтва
- Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 17. Українська архітектура та скульптура хіх ст.
- Стильовий розвиток української архітектури хіх ст.
- 2. Палацово-паркові комплекси України. Ландшафтні парки
- Українська скульптура хіх ст.
- Література:
- Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 18. Український живопис та графіка хіх ст.
- 1. Романтизм в українському живописі першої половини хіх ст.
- 2. Реалізм. Творчість т. Г. Шевченка
- 3. Український живопис та графіка другої половини хіх ст.
- Література:
- Розділ III. Українська художня культура хіх ст. Тема і. Образотворче мистецтво Урок 19. Декоративно-ужиткове мистецтво та народні художні промисли хіх ст.
- Народне декоративно-прикладне мистецтво України
- 2. Українське гончарство хіх ст.
- Художній фаянс та фарфор хіх ст.
- Література:
- Тема 2. Музична культура Урок 20. Народна музика: соціально- та родинно-побутові пісні План
- Жанрова палітра соціальної та побутової пісенної лірики
- Соціально-побутова (станова) лірика
- Родинно-побутова лірика (пісні про особисте життя)
- Риси ліричної пісні:
- Українська пісня-романс кінця хviii – поч. Хіх ст.
- Тема. Музична культура Урок 21. Творчість с.Гулака-Артемовського, м.Колачевського, м.Вербицького План
- 2. Постать м.Колачевського в українському музичному мистецтві
- 3. М.М. Вербицький. Історія створення пісні «Ще не вмерла Україна»
- Тема. Музична культура
- 1. М.В.Лисенко: значення, життєвий шлях, творча спадщина
- 2. М.Лисенко Музика до «Кобзаря»
- 1. М.В.Лисенко: значення, життєвий шлях, творча спадщина
- 2. М.Лисенко. «Музика до «Кобзаря»
- Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- Тема 3. Театральна культура Урок 23. Українська театральна культура хіх ст.
- Значення драматургії для розвитку українського театру хіх ст. Творчість Івана Котляревського
- Творчість м. Щепкіна
- 3. Театральне життя в Західній Україні
- Література:
- Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- Тема 3. Театральна культура Урок 24. Український театр хіх ст.
- Становлення українського театру
- Театр корифеїв
- 3. Діяльність першого українського стаціонарного театру в Києві
- 4. Творчий шлях м. Заньковецької
- Література:
- Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 26. Українська архітектура та скульптура початку хх ст.
- Архітектура України початку хх ст.
- Особливості архітектури українського модерну
- Українська скульптура початку хх ст.
- Література:
- Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 27. Український живопис та графіка хх ст.
- Авангард в українському мистецтві початку хх ст.
- 2. М. Бойчук та його школа
- Українська графіка початку хх ст.
- Реалістичний напрям в українському живописі початку хх ст.
- 4. Соцреалізм в українському образотворчому мистецтві
- Новітні художні процеси в Україні
- Література:
- Урок 28. Народне мистецтво та основні центри художніх промислів
- 1. Народні художні промисли
- 2. Основні центри художніх промислів
- Література:
- Тема. Музична культура Урок 29. Сучасна національна композиторська школа План
- Хорова творчість хх ст. Та її видатні представники
- Українські композитори-симфоністи хх ст.
- Камерні жанри у творчості в.Косенка, в.Барвінського
- Урок 30. Напрями популярної музики. Музичне виконавство та освіта. План
- З історії розвитку європейської поп-музики та її стилів
- Музичне виконавство та освіта України хх ст.
- 2. З історії розвитку поп-музики та її стилів
- 4. Музичне виконавство та освіта
- Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- Тема 3. Театральна культура Урок 31. Українська театральна культура хх ст.
- Новаторські театральні експерименти Леся Курбаса
- 2. Мережа державних стаціонарних театрів 20-30-х рр. Хх ст.
- 3. Український театр доби соцреалізму
- 4. Сучасний український театр на зламі століть
- Література:
- Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- Тема 4. Кіномистецтво Урок 32. Українське кіномистецтво хх ст.
- Ігровий кінематограф. Світове значення творчості о. Довженка
- Українське поетичне кіно та міська проза 60-х рр. Хх ст.
- Література:
- Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- Тема 4. Кіномистецтво Урок 33. Українська анімація хх ст.
- 1. Роль фольклору у розвитку української анімації. Жанр анімаційної комедії
- 2. Творчість в. Дахна
- 3. Нова генерацію українських аніматорів
- Література:
- Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- Тема 5. Художня культура української діаспори Урок 34. Художня культура української діаспори
- Культурно-мистецьке життя української діаспори
- 2. Творчість о. Архипенка
- 3. Сакральне мистецтво української діаспори
- Література: