Авангард в українському мистецтві початку хх ст.

Перші десятиріччя ХХ ст. увійшли в історію світового мистецтва появою принципово нового художнього явища, що отримало назву авангард (від фр. передовий загін). Якнайактивнішу участь у його творенні брали й українські художники.

В українському мистецтві авангардом прийнято вважати перші течії модернізму, які виникли протягом трьох перших десятиріч. Йому властиві розрив із традиційним досвідом творчості, постійний пошук нових художніх форм як самоцінного явища. Він зачепив усі види художньої творчості, але найяскравіше виявився саме в образотворчому мистецтві, давши життя таким напрямам як експресіонізм, кубізм, футуризм, сюрреалізм, концептуалізм та ін.

Відмітною ознакою модернізму стало виникнення та поширення абстракціонізму. Одним із перших абстракціоністів був всесвітньовідомий художник Казимир Малевич (1876-1935). Його творчість однаковою мірою належить як українському, так і російському мистецтву. Малевич – основоположник принципово нового напряму – супрематизму (від лат. найвищий). Для супрематизму характерне поєднання найпростіших геометричних фігур різних розмірів, що складають урівноважені асиметричні композиції, сповнені внутрішнього руху. Найвідоміший твір К. Малевича – «Чорний квадрат». У супрематичних роботах К. Малевича предмети, що зображуються, – міфологічні, вони одночасно виступають і як предмети, і як знаки. Створюючи алогічні твори, Малевич з’єднує реальні предмети в комбінації, рівнозначні новій реальності, що володіє своєю міфологічною логікою і структурою. Предмети втрачають своє повсякденне значення і набувають значення буттєвого, сакрального, міфологічного.

Один із провідних мистецьких напрямів періоду – експресіонізм. Яскраве емоційне враження справляють твори українських експресіоністів Василя Седляра (ілюстрації до «Кобзаря»), Олександра Довгаля («Розподіл пайка»), Мойсея Фрадкіна («Похорон»), Леопольда Левицького («В’язниця»). Великою енергетичною силою просякнуті абстрактні експресіоністичні твори видатних українських авангардистів Віктора Пальмова («Спогад про Японію»), Василя Єрмилова («Знамення»).

В образотворчому мистецтві 10-х початку 30-х років ХХ ст. вагоме місце посідав конструктивізм, яскравим представником якого був Василь Єрмилов («Арлекін», «Гітара», «Композиція з літерами»).

В Україні на початку століття розвивався кубофутуризм. З 1910 року художники Москви, Києва, Санкт-Петербурга почали влаштовувати футуристичні виставки, а весь авангардний рух одержав загальну назву кубофутуризм. Це поняття містить у собі дві складові – кубізм (який хоч і розкладав предмети і фігури, та в цілому прагнув до конструктивності, культивував ідею будівництва, архітектоніки) і футуризм (який безжальною динамікою форм руйнував конструкцію). Живописні експерименти кубофутуристів приводять художників до ідеї створення універсальної системи художньої мови як нової форми вираження реальності. Художники осягають одночасно кубістичні закони розкладання форм і футуристичний принцип динаміки.

Визнаним лідером українського авангарду є Олександр Богомазов – фундатор національного кубофутуризму. Послідовність творчих переконань Богомазова виявилась у його прагненні до аналітичного розкладу форми, що завершується художнім синтезом. Відома картина «Трамвай. Вулиця Львівська у Києві» – це гримлячий від руху трамваю «сонячно-весняний» шлях: поспішають наввипередки із сонцем люди, тягне мотузок собака, чітко звучить цокіт копит. Будинки, трикутники й трамвай (саме на ньому загострюється увага) поспіль розносять звістки про прихід нової епохи, де зростають швидкості і зменшуються простори. У роботах «Ліс. Боярка», «Портрет доньки» художник намагається знайти об’єктивні закони перекладу емоційного впливу предмета зображення на картинну площину. Живопису Богомазова притаманні вишукана заокругленість ліній, свобода побудови площинної поверхні картини, схематичне зображення предметів, динамічна напруженість фігуративних елементів.

У своїй подальшій творчості Богомазов послідовно розвивав саме кубофутуристичні традиції, збагачуючи їх новими знахідками. У другій половині 20-х років він працював над проблемами колориту, шукаючи закономірності співвідношення локально забарвлених кольорових плям на площині. Яскравим прикладом творчих розробок Богомазова є картини «Правка пилок» (1927 р.), «Праця пилярів» (1929 р.) та ін. Богомазов уважав, що завданням митця є не передача вигляду предметів у їхніх фізичних межах, а вияв у картині якісних ознак предметної маси. Художник – не копіїст, а організатор площинної поверхні картини, яка є живим організмом, а не застиглою ілюстрацією. Живопис пов’язаний з природою внаслідок спільного діалектичного руху. Митець передає якості маси через кольори. Живописний колір визначається органічним станом маси, а не забарвленням її поверхні.