Українська скульптура хіх ст.

Важливу роль у мистецтві класицизму відігравала монументальна скульптура. На вулицях і площах міст встановлюють пам’ятники, завдяки чому мистецтво скульптури набуває громадського значення. Одним із найвизначніших скульпторів епохи класицизму був Іван Мартос (1754-1835) родом з м. Ічня Чернігівської губернії. Найвідоміший його твір – монумент Мініну та Пожарському на Красній площі в Москві. В Україні скульптор виконав надгробки гетьману К. Розумовському в Батурині, генерал-фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському в Успенському соборі в Києві, пам’ятник А.-Е. Ришельє в Одесі та інші твори монументального мистецтва. Твори скульптора вирізняються довершеністю пропорцій, простотою та врівноваженістю композицій, гармонією та шляхетністю. Творчість І. Матроса мала великий вплив на розвиток скульптури в Україні та Росії протягом всього ХІХ ст.

Яскравий приклад класицизму в скульптурі – пам’ятник князю Володимиру в Києві, встановлений у 1850-1853 роках на ознаменування хрещення Русі. Його автори – скульптори Василь Демут-Малиновський, Петро Клодт і архітектор Костянтин Тон. Пам’ятник чудово вписується в ландшафт пагорбів правого берега Дніпра.

У Західній Україні, як і за попередньої доби, найзначнішим мистецьким центром залишався Львів. Там працювало багато місцевих і зарубіжних майстрів. Значний вплив на їхню творчість справила віденська художня школа, в якій поєдналися ознаки двох стилів – бароко та класицизму. Великого поширення у Львові в цей час набула меморіальна скульптура. Більшість її пам’яток зберігає Личаківське кладовище. Віртуозним майстром цього виду пластики був Г. Вітвер, який у своїх меморіальних скульптурах втілював образ зажуреної жінки в античному хітоні (алегорія скорботи). До кращих творів з доробку Г. Вівера належать чотири фонтани на площі Ринок у Львові з постатями Нептуна, Діани, Амфітрити й Адоніса.

Визначними майстрами пластичного мистецтва були також брати Антон та Йоан Шімзери. Вони оформили багато будівель Львова вишуканими скульптурами і, як і Вітвер, створили галерею меморіальних пам’яток.

У скульптурі другої половини ХІХ ст. розвиваються реалістичні тенденції. Монументальна скульптура набуває дедалі більшого громадського звучання. В містах України на громадські кошти було встановлено пам’ятники Б. Хмельницькому, М. Гоголю, А. Міцкевичу, О. Пушкіну. Кінний пам’ятник гетьману Б. Хмельницькому на Софійському майдані в Києві (1888, скульптор М. Микешин) став одним із символів міста.

У станковій скульптурі набув поширення побутовий жанр. Основоположником української жанрової скульптури вважають Леоніда Позена (1849-1921). Митець досконало знав життя народу, фольклор і з тонкою спостережливістю та віртуозним володінням формою втілював їх у своїх творах. Його персонажі – лірник, жебрак, шинкар, прості трудівники. Позен працював і в історичному жанрі. Одними із кращих творів історичної тематики є «Скіф» і «Запорожець у розвідці». У жанрі скульптурного портрета та монументальної пластики Л. Позен створив пам’ятники І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві.

Розвиток портретного жанру в українській скульптурі значною мірою завдячує творчості Федора Балавенського (1865-1943), автора погрудних портретів Т. Шевченка, М. Кропивницького, І. Котляревського, М. Лисенка та інших діячів культури. Творам цього майстра притаманні високий професіоналізм виконання, експресивне ліплення форми, вміння передати цілісність і неповторність індивідуальності героя. Балавенський займався також монументально-декоративною скульптурою: він створив низку статуй і рельєфів для будівель Києва.

У Західній Україні працювали Петро Війтович, Антон Попель, Михайло Паращук, Григорій Кузневич та інші скульптори. У містах Західної України високого рівня розвитку набули декоративна пластика, скульптурне оздоблення фасадів та інтер’єрів споруд. Театр опери та балету у Львові великою мірою завдячує своєю красою скульптурі. Фасад театру прикрашають три скульптурні групи: на вершині підноситься постать крилатої жінка з пальмовою гілкою – «Слава»; з боків встановлено дві групи: «Комедія і драма» та «Музика». Їх творець скульптор П. Війтович. Внутрішній простір фронтону займає рельєф на міфологічний сюжет, виконаний А. Попелем. П. Війтовичу належить скульптура в інтер’єрі театру – «Любов цілує Амура», «Заздрість, зневажена Любов’ю», «Материнство».

Одним із кращих монументальних творів Львова є пам’ятник Адаму Міцкевичу (А. Попель, М. Паращук), встановлений у 1905 році. Він має вигляд високої гранітної колони з «вічним вогнем» на вершині (відлитим у бронзі у вигляді жертовника) – своєрідним символом творчого натхнення, й динамічними постатями ангела та поета.