logo
Посібник художня культура 10 клас

Художній фаянс та фарфор хіх ст.

Перші підприємства тонкої кераміки України були започатковані практично одночасно: 1797 року Корецька порцелянова фабрика на Волині (нині Рівненська область) та 1798 року Межигірська фаянсова, надалі державна Імператорська фабрика поблизу Києва. Протягом наступних двох десятиліть засновники першого виробництва, брати Мезер, поляки французького походження, додатково розбудували два власних підприємства на Волині – старший Францішек Мезер – у Городниці (нині Житомирська обл.), молодший Михайло Мезер – у Баранівці (нині Житомирська обл.). Ще одне велике підприємство, що виникло в Україні у першій половині ХІХ ст., з’явилось на Чернігово-Сумській землі й пов’язане з родиною Міклашевських. Воно було закладене 1839 року. Від цього часу мода на маєткові панські мануфактури спричинила появу багатьох невеликих кріпацьких виробництв.

Перші заводи в Корці, Городниці та Баранівці розвивалися в традиціях австро-німецьких порцелянових підприємств, враховуючи українські та польські смаки населення, котре споживало продукцію. Імператорська Києво-Межигірська фабрика була побудована як аналог виробництва анґлійського посуду, типу веджвудського фаянсу і забезпечувала казенні установи. Смаки вищої знаті, скероване на французьку моду, задовольняло волокитинське підприємство Міклашевських-Скоропадських. Присадибні мануфактури найчастіше орієнтувалися на потреби своїх власників, адже вироби з тонкої кераміки були надзвичайно дорогими, практично недоступними вони залишалися для селянського населення.

Протягом 1890-х – 1900-х років спостерігається розквіт професійної тонкої кераміки, в якій, разом з новими технологіями, впровадженими переважно іноземцями, відбувається перехід від консервативних прийомів формотворення і декорування до нововведень і зрушень художньої частини європейського рівня, а наприкінці ХІХ ст. фарфоро-фаянсове виробництво стало одним з провідних видів українського декоративно-ужиткового мистецтва. З епохою модерну фарфор перестав бути предметом розкоші, а формування масової культури звільнило українську тонку кераміку від „нашарувань» попередніх стилів, демократизуючи професійне виконання творів порцеляни та фаянсу.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. фарфор потрапляє до побутового вжитку, змінивши народну кераміку і витіснивши застосовані перед тим предмети, виготовлені з металу, кістки, рогу. Підприємства Волині активно експлуатували напрацювання порцелянових шкіл європейських колег.