logo
Посібник художня культура 10 клас

Іконопис Київської Русі

Поряд з монументальним живописом на Русі розвивається іконопис. Іконопис — вид релігійного станкового живопису з особливим колом сюжетів, технікою і прийомами виконання. Ікона — живописне зображення святих, які є об’єктом релігійного вшанування. Вважається, що ікони відтворюють первообрази святих, тобто перші справжні зображення святих. Саме тому іконописці повинні слідувати суворим правилам іконографії. Іконографія — система різних варіантів зображення релігійних подій, свят, персонажів.

Найдавніші ікони в Київську Русь були привезені з Візантії. Найбільш поширеними в Київській Русі були зображення Богоматері, серед яких виділять три основні типи:

  1. Богоматір Оранта («Та, що молиться») — суворе фронтальне поясне зображення Богоматері з піднятими у молитві руками.

  2. Богоматір Одигітрія («Провідниця») — зображення Богоматері з Христом на колінах, що благословляє правою рукою.

  3. Богоматір Елеуса («Замилування») — немовля пригортається до Богоматері, дотикаючись до її щоки.

Головною святинею Русі була Володимирська Богоматір. Ця ікона типу Елеуса була привезена із Візантії та стала зразком для давньоруських іконописців. За легендою, ікона написана самим євангелістом Лукою.

Колір в давньоруському іконописі завжди мав символічне значення: білий — чистота, червоний — кров Христа і мучеників, знак імператорського сану, зелений — юність, жовтий — божественне світло і т. д.

Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона “Ярославська Оранта” — одна із найдавніших, присвячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв’язку із постійною зовнішньою загрозою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони “Георгія-воїна”, “Дмитра Солунського”, “Архангела”, або “Ангела Золоте Волосся”. У цей період з’являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель.

Давньоруські ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам — канону. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями.