logo
Посібник художня культура 10 клас

2. Обрядовий пратеатр (стародавні народні танці, ігри, свята, ритуали)

У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян, у якому нерозривно поєдналися слово, музика, дія, пластика жестів і рухів, барви й простір, поступово зароджується мистецтво театру.

З незапам’ятних часів невід’ємною частиною календарних обрядів були не лише пісні і танці, а й насамперед магічні ритуальні дії. Так, згадуючи язичницькі обряди, літописці називали їх не інакше, як «бісівські ігрища».

І справді, театр як вид мистецтва має нерозривний зв’язок із грою. Обрядовий пратеатр — це передусім своєрідний цикл картин, дія яких розгортається немов би за попередньо розписаним сценарієм. Так, весняний обряд, що складався з ігор-хороводів — «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Решето» тощо — розігрувався просто неба, неначе дія якоїсь вистави. В обрядах імітувалися певні трудові процеси: засівання зерна («Просо»), поливання рослин («Грушка») тощо. У дитячих піснях-іграх і забавах важливе місце посідають образи тварин, рухи й голоси яких імітуються.

У новорічному обряді «Водіння Кози» використовували спеціальний костюм — вивернутий догори хутром кожух, який зазвичай одягав хлопець, що виконував роль «Кози» (у деяких регіонах — «Ведмедя», «Кобили», «Вовка»). Завдяки колядкам і щедрівкам в обрядовому театрі почали використовувати маски. Зображуючи старого діда, колядники наклеювали вуса й бороди, перевтілюючись у певний образ, розфарбовували обличчя. Ще за багато років до Різдва Христового в окремих регіонах України, зокрема на Галичині, в обрядових іграх використовували ляльок з рухомими кінцівками.

У багатьох обрядах можна побачити прообрази реквізиту. Наприклад, на Масницю спалювали солом’яне опудало, навесні топили у річці уквітчане стрічками купальське гільце — марену, обжинковий сніп і новорічний солом’яний дідух були символами зібраного врожаю. Усі перелічені зовнішні ознаки театру — костюми, маски, грим, реквізит — виразно свідчать про зародки театрального мистецтва.

У родинні обряди впліталися й елементи акторської гри: діалоги, пантоміма і міміка, розподіл ролей між учасниками. Так, під час обряду весілля відбувалося справжнє театралізоване дійство, в якому всі учасники діяли відповідно до сюжету: «сватання — заручини — весілля». У весільних обрядових діях збереглися сліди язичницьких уявлень доби матріархату: умикання нареченої, втеча нареченої від переслідувачів. Пантеїстичні мотиви притаманні таким діям, як обсипання зерном, обливання водою, обмазування медом, звивання вінка, роз плетення коси тощо.

Простором для магічних обрядових дій давніх слов’ян були ліси, гаї, поля, гори, озера, річки, ставки, печери — тобто все дозвілля. У межах природних ландшафтів формувалися різні типи видовищного простору: на галявині — у вигляді кола (тип арени), у печерах — у вигляді півкола (тип сцени). На території прадавніх слов’янських городищ археологи виявили цікавий рельєф підлоги: для кращого споглядання ритуалу її робили з ухилом до центру — місця, де стояв ідол, для якого облаштовували спеціальний майданчик (підсипку).