logo
Посібник художня культура 10 клас

2. Палацово-паркові комплекси України. Ландшафтні парки

У першій третині ХІХ ст. в Україні переживає розквіт палацово-паркове будівництво. У більшості випадків при зведенні палаців використовується так звана палладіанська схема планування з центральним корпусом, бічними флігелями і курдонером (парадним двором). Центральні осі споруд виділяються колонним портиком з фронтоном. В окремих пам’ятках палацової архітектури спостерігаються романтичні тенденції (використання готичних, візантійських, східних елементів).

Для маєткової архітектури Правобережжя доби зрілого класицизму характерний творчій підхід до композиції, гнучкість у використанні ордерної системи, поєднання класицизму з минулими стилями – ренесансом, бароко та елементами народної архітектури (палац Мерінга в Прилуцькому, маєток в с. Муровані Курилівці, маєток в с. Котюжани, палац в с. Самчики). Класицистичні садибні палаци Лівобережжя вирішуються в монументальних і урочистих формах (садиби Петра і Павла Галаганів у с. Дігтярі і Сокиринці на Чернігівщині, Тарновських у Качанівці, палац в с. Бобрик на Полтавщині, палац у с. Вишняки, ансамбль у с. Диканька на Полтавщині). Характерна риса палацової архітектури Криму доби зрілого класицизму – поширення в ній романтичного напряму. Використовуються елементи готичної архітектури та східні форми (арабської та індійської архітектури). Кращими зразками є палаци Воронцова в Алупці, Наришкіної у Місхорі, Потоцького в Лівадії.

У садово-парковому мистецтві України в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. відбувається перехід від регулярних французьких парків до ландшафтних англійських з живописним розташуванням рослинності та врахуванням рельєфу місцевості. Оформленням численних парків, зокрема на Волині та Поділлі займався садівник-пейзажист Діоніс Міклер. Він упорядкував близько 45 парків (Млинів, Мізоч, Кременець, Софіївка). Видатними зразками палацово-паркового будівництва періоду є паркові ансамблі «Олександрія» в Білій Церкві, «Тростянець» на Чернігівщині, «Софіївка» в Умані.

Найбільш характерним для групи пейзажних парків є парк «Софіївка» (1796-1805). Він створювався як романтичний парк-символ: численні гроти, водоспади, статуї навіювали меланхолійний настрій. Не лише в назвах, а й у композиційних прийомах збудованих гротів, скель, лабіринтів, ставків, долин і гірок відчувається культ усього античного. Парк має неповторну композицію, що поєднує зелені насадження, класицистичну архітектуру і скульптуру. Характерна риса комплексу – відсутність палацу, що суттєво вплинуло на планувальну схему. Основна композиція парку складається з водної системи – озер, водоспадів і мережі каналів. Природна вісь парку проходить вздовж мальовничого русла річки Кам’янки. У композицію парку включені штучні (з гранітних блоків) Трапейська скеля, Критський лабіринт, гроти «Левовий», «Горішок», «Діана» та інші, складні гідротехнічні споруди (Верхній і Нижній ставки, Мертве озеро, підземна річка Стікс, фонтан «Змія», великий водоспад), видовищні майданчики (Бельведер, Тераса Муз), класицистична архітектура (грот Венери, Джерело Гіппокрени, Павільйон Флори) та скульптура (Статуї Меркурія, Аполлона, Еврипіда).

Білоцерківський парк «Олександрія» створювався за тим же принципом, що й «Софіївка». Щоправда, наявність в ньому чітко визначеного композиційного центру — комплексу класицистичних споруд резиденції Браницьких, а також фруктових садів і городу — надає паркові характеру великого помістя, в якому, поряд із суто господарськими цілями, застосовані художні засоби єднання природи і різних мистецтв. В «Олександрії» чіткіше, ніж в «Софіївці», виявилися іноземні, зокрема, французькі, стилістичні риси паркобудівництва з наголосом не на античній, а на східній екзотиці (турецький будинок, китайський місток, пагода, руїни східної фортеці тощо). Ландшафтний парк у Тростянці майже не має архітектурних об’єктів, але флора його відзначається рідкісним багатством. Пейзажі, створені шляхом використання особливостей рельєфу та застосування насаджень різноманітної флори, уславили Тростянецький парк як один із кращих ландшафтних парків. Основна увага тут приділена тому, щоб домогтися поступовості зміни рельєфу, неквапливого, нерізкого переходу від однієї панорами до іншої. Для «Тростянця» характерна асиметрична рівновага краєвидів.