Камерні жанри у творчості в.Косенка, в.Барвінського

Зачинателем української камерної музики ХХ ст. вважається композитор В.С.Косенко (1896 р.). «Зразковий співець соціалізму» - такий стереотип виник стосовно визначення місця цього митця в українській музичній культурі. І формальний привід був (соцреалістичні твори «Гумористична антирелігійна», романс «На майдані» та ін.). Проте у творчій палітрі цього композитора домінує ліричний струмінь. В його спадку переважають камерні твори: «Класичне» тріо, сонати для фортепіано, віолончелі, поеми, концертні вальси, етюди, мазурки, прелюдії, п’єси для дітей; романси (на сл. П.Тичини, О. Пушкіна, О.Блока, М.Лермонтова). Випускник Петербурзької консерваторії, він присвятив своє життя не лише творчості, а й пропаганді класичного музичного мистецтва, виступаючи як піаніст. Багато уваги приділив педагогічній діяльності. Працював викладачем ДМШ м.Житомира, Київського музично-драматичного інституту та консерваторії. Серед його учнів автор дитячих пісень А.Філіпенко.

Гавот Ре – бемоль мажор (з сюїти «11 етюдів у формі старовинних танців»). Гавот – французький танець, жвавий, енергійний, насичений легкими стрибками. Етюд – це твір для розвитку технічної вправності. Композитор перетворює етюд на п’єсу, що змальовує різноманітні танцювальні картини. У творі присутні риси французьких селянських хороводів, аристократичного, салонного танцю, українського гопака, ліричної пісні.

Однією з найтрагічніших постатей у когорті музикантів ХХ ст. був В.О.Барвінський (1888-1963 рр.) – композитор, педагог, музичний критик, диригент, організатор музичного життя на Західній Україні. Він навчався у консерваторії Галицького музичного товариства, Празькій консерваторії. Паралельно – в Львівському університеті (юридичний факультет) та Карловому університеті (Прага, філософський факультет). Директор та професор Львівської консерваторії. Учні: А. Рудницький, М.Колесса, Р.Савицький. Доктор мистецтвознавства, Почесний доктор Українського університету в Празі. У повоєнний період розгулу сталінізму та беріївщини він потрапив на лаву підсудних (став жертвою наклепу). Усі твори В.Барвінського були спалені у дворі Львівської консерваторії. Тому багато чого з його спадку не знайдено, залишилось в рукописах у приватних руках, розійшлось емігрантськими колами. До 1961 р. композитор перебував на засланні. Реабілітований був лише після смерті. Основу стилю становить українська народна творчість. Особливо повно і різноманітно використана народна пісенність у камерній творчості. В цілому спадок В.Барвінського різноманітний: фортепіанні п’єси («Лірницька пісня», «Пісня без слів»), цикли («Любов», «Наше сонечко»), сюїти («Українська сюїта»), інструментальні ансамблі, солоспіви (на слова Лесі Українки, М.Рильського, І.Франка, П.Куліша та ін.), хорові твори (кантати «Заповіт», «Наша пісня, наша туга»), оркестрові твори («Українська рапсодія», «Увертюра-поема») та ін. В.Барвінський один із зачинателів жанру камерного інструментального ансамблю на Західній Україні. Його «Молодіжний квартет» призначений для поповнення педагогічного репертуару. Водночас цей твір має особливу естетичну цінність, відтворюючи багатогранний внутрішній світ молоді. Особливістю твору є використання українських народних мелодій. Зокрема. Скерцо написане на основі лемківської народної пісні. Це радісний, грайливий, задерикуватий образ юності.

Таким чином вітчизняне музичне мистецтво ХХ ст. демонструє творчий розвиток традицій ХІХ ст., зокрема у таких жанрах як хоровий (хорова обробка, різновиди кантати: кантата-поема, кантата-симфонія), симфонічний (конфліктно-драматична, камерна симфонія, симфонічний триптих, концерт для симфонічного оркестру), камерний. Продовжуючи розвиток провідних для українського музичного мистецтва принципів реалізму, демократизму, зв’язку з народною творчістю, українські митці урізноманітнили їх нефольклорним, неокласичним та ін. музичними напрямами.

Література

1. Верещагіна О.Є, Холодкова Л.П. Історія української музики ХХ ст. – К.: Освіта України, 2008. - 268 с.

2. Історія української музики в 6-ти томах. - К.: Наукова думка, 1991.- т.т.4 – 6.

3. Гордійчук М.М. Мирослав Скорик. - К.: Муз. Україна, 1979.

4. Кияновська Л.О. Українська музична культура. - К.: Муз. Україна, 2000.

5. Лісецький С. Євген Станкович. - К.: Муз. Україна, 1987.

6. Лісецький С. Л.М.Ревуцький. - К.: Муз. Україна, 1989.

7. Масол Л.М., Никало С.А., Веселовська Г.І., Оніщенко О.І. Художня культура України / За загальною редакцією Л.М.Масол. – К.: Вища школа, 2006.- 239 с.

8. Музичний світ Бориса Лятошинського. Зб. матеріалів міжнародної теоретичної конференції. - К.: Центрмузінформ, 1995.

9. Муха А.І. Композитори України та української діаспори. - К.: Муз. Україна, 2004.

10. Олійник О. В.С.Косенко. - К.: Муз. Україна, 1989.

11. Павлишин С. В.Барвінський.- К.: Муз. Україна, 1990.

12. Павлишин С. Станіслав Людкевич. - К.Муз. Україна, 1974.

13. Самохвалов В. Борис Лятошинский. - К.: Муз. Україна, 1981.

14. Шеффер Т.В. Лев Ревуцький. - К.: Муз. Україна, 1982.

15. Щириця Ю. Мирослав Скорик. - К.: Муз. Україна, 1979.