logo
Посібник художня культура 10 клас

Думи та історичні пісні

Національно своєрідними жанрами української народнопісенної творчості у ХV-ХVI ст. стали думи та історичні пісні. Вони продовжили розвиток вітчизняної епічної пісенної традиції. Загальновідомі висловлювання про українські думи та пісні М. Гоголя і Т. Шевченка, з яких другий в захопленні навіть ладен був віддати перевагу нашим старовинним думам, порівнюючи з гомерівськими поемами.

Думи – це український козацький епос; масштабні словесно-музичні твори з розгорнутим сюжетом героїчного та героїко-ліричного змісту. Їх виконують піднесеним речитативом у супроводі музичних інструментів – кобзи, бандури, ліри. Поетика і стиль дум сформувались у добу козацьких воєн проти турецько-татарських набігів та польсько-шляхетського гніту. Думи виникли в середовищі козаків, згодом їх виконували, плекаючи й розвиваючи, кобзарі й лірники.

Відомо близько тридцяти сюжетів дум у більш, ніж 300 варіантах. За змістом та музичними особливостями думи поділяють на групи:

До найбільш відомих дум відносять: дума «Про Марусю Богуславку» – самовіддану «дівку-бранку», що звільнила своїх співвітчизників з турецького полону; «Про козака Голоту», «Про Олексія Поповича», у яких змальовується протест бідноти проти козацької верхівки.

Українські думи здебільшого є творами, пов’язаними з певними історичними особами або з історичними явищами і періодами. Вони, проте, не злиті в один цільний епос, як це бачимо в грецькій «Іліаді», «Одіссеї», карело-фінській «Калєвалі» та ін.

Специфіка музично-поетичної форми дум виявляється у:

Серед кобзарів – виконавців дум є такі, що не змінюють музичний матеріал думи (Терентій Пархоменко, ХІХ ст.); кобзарі-імпровізатори, наприклад Остап Вересай, Андрій Шут; є кобзарі – творці власних пісенних творів, одночасно поети і композитори, їх твори часто ставали народними (І.Кравченко дума «Чорна неділя в Сорочинцях»).

Високого розвитку досягло мистецтво дум у ХVІІ ст., коли складалися їх основні сюжети та особливості виконання. Однак нові сюжети виникали і в ХХ ст. Так дума «Про Сорочинську трагедію» розповідає про події 1905 року, коли поміщик по-звірячому розправився з посталими селянами. Сучасні кобзарі співають думи «Про голодомор», «Про Чорнобиль».

Багато спільного з думами за змістом та ідейною спрямованістю мають історичні пісні, але їх тексти більш стислі та короткі.

Історичні пісні – це епічні пісні, в яких згадуються історичні події та особи, оспівують достовірні події, точне місце та час їх розгортання, конкретних героїв. Виникнення та розвиток історичних пісень пов’язаний з визвольної боротьбою українців проти татаро-турецького та польського поневолення. В історії вітчизняного фольклору окреслились дві лінії розвитку історичних пісень: пісні, що пов’язані ідеєю захисту вітчизни («За річкою огні горять», «Пісня про Байду», «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Засвіт встали козаченьки», «Пісня про Матвія Платова» та ін.); пісні, що розповідають про селянські повстання та їх героїв («Максим козак Залізняк», «Задумали Базилевці», «Розлилися круті бережечки»).

Особливості історичних пісень полягають у:

Історичні пісні виконують чоловічим (сольним та колективним), жіночим (переважно колективним) та мішаним співочими гуртами. Можливе виконання з супроводом та а капела.

Історичні пісні змальовують різноманітні образи-характери: піднесені, героїко-переможні, скорботно-драматичні, урочисто-маршові, прославляння, гнівний протест тощо. Своїм змістом історичні пісні є яскравим виявом світогляду волелюбного українського народу. У них уславлюються героїчні подвиги кращих його синів, їх патріотизм, їх беззавітне служіння батьківщині, їх боротьба з ворогами – загарбниками і гнобителями.