Українські композитори-симфоністи хх ст.

Українська симфонічна музика ХХ ст., творчо розвиваючи вітчизняні, російські та європейські традиції, збагатилась численними видатними творами, що стали класикою ХХ ст.

Провідним українським симфоністом ХХ ст. був Б.Лятошинський (1895-1968 рр.) – композитор, піаніст, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Закінчив Київський університет (юридичний факультет), Київську консерваторію по класу композиції Р.Гліера. Працював її викладачем. З класу Б.Лятошинського вийшло чимало самобутніх композиторів, зокрема – авангардисти, які пропагують нові композиторські техніки, В.Сильвестров, Л.Грабовський, неофольклористи, що творять сучасну музику, яка звучить по-народному, Л. Дичко, І.Карабиць. У творчій спадщині композитора 5 симфоній, увертюри, поеми, сюїти. Б.Лятошинський – музичний філософ, його цікавлять вічні людські проблеми, зокрема добра і зла. Саме їй присвячена Симфонія № 3. Це твір про боротьбу людяності та жорстокості, світла та темряви. Симфонію пронизує ідея: добро, світло можна завоювати лише в напруженій боротьбі. Тип симфонії визначається як конфліктно-драматична. Охарактеризуємо образи І частини. Вступ демонструє ворожі сили та перше їх зіткнення. Перша тема вступу – образ зла, насильства; друга тема вступу - образ горя, страждання, наслідків зла, вона близька народним плачам, пісням-жалям (цитата української ліричної пісні «Туга за тугою, журба за журбою»). Цим образам протистоїть активний, рішучий, дієвий образ, що нагадує вольовий порив. Його дію зупиняє образ зла. Майже непомітно, дуже тихо, проте впевнено виникає нова сувора мелодія, що нагадує старовинний обрядовий спів – «сили народної», здатної подолати зло, здобути перемогу. Зіткнення, протистояння цих образів складає зміст першої частини симфонічного циклу.

Серед сучасних композиторів, які звертаються до симфонічної, хорової, театральної музики, назвемо М.Скорика (1938 р.). Викладач Львівської (1964-1965, 1989 рр.) та Київської (1966-1989 рр.) консерваторій (учні - І.Карабиць, О.Кива, Є.Станкович, В.Зубицький, О.Козаренко); музикознавець; редактор творів М.Лисенка, М.Леонтовича, Г.Сковороди; один з організаторів численних фестивалів 80-90-х р.р. «Пам’яті жертв голодомору 1933», «Музика українського зарубіжжя». Лауреат премій ім. Т.Шевченка, М.Островського, М. та І.Коць. Серед творів М.Скорика опера «Мойсей», балет «Каменярі»; музична комедія «0:0 на нашу користь», дитячий мюзикл «Пісні Арлекіна»; кантати «Весна», «Людина», твори для фортепіано; естрадні пісні, музика до театральних вистав, мульт- та кінофільмів («Тіні забутих предків», «Як козаки…»). Всесвітньо відомими стали неофольклорні твори М.Скорика для симфонічного оркестру «Гуцульський триптих» (на основі музики до к/ф «Тіні забутих предків»), «Карпатський концерт». Створюючи образ гуцульського національного характеру, композитор пронизує твори коломийковими інтонаціями, звучанням трембіт, гуцульського рогу, флояр, троїстих музик.

«Людиною 2002 року» був визнаний наш сучасник, композитор Є.Ф.Станкович (1942 р.) – автор симфоній, концертів, опери («Цвіт папороті»), балетів («Ольга», «Прометей», «Майська ніч») музики до к/ф («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Народжена революцією», «Роксолана»), камерно-інструментальних, хорових творів. Володар численних українських та міжнародних премій, Є. Станкович сьогодні викладає композицію у Київській музичній академії. Композитор одним з перших звернувся до жанру камерної симфонії, яка на відміну від класичної розвиває менш масштабні ідеї (інтелектуальні, психологічні образи), має невеликі розміри (звучить 10-30 хв.), обмежений склад виконавців. Такою є Симфонієта («In modo collag», тобто в стилі колажу) Є.Станковича, в якій композитор змальовує стрімкий біг сучасного життя, динамічну зміну його світлих та темних сторінок. Тому в музиці спостерігаються раптові переключення із радісного, грайливого тону у похмуро-драматичне образне русло. Композитор пише мелодії в стилі С.Прокоф’єва, С.Баха, Л.Бетховена. Такий підхід є типовим неокласичному музичному напряму (це відображає підзаголовок «колаж»).