4. Творчий шлях м. Заньковецької

Серед основоположників українського театру особлива роль належить актрисі Марії Заньковецькій. Музичну освіту вона здобула в чернігівському пансіоні у М. Вербицького. Вокальну майстерність удосконалювала у Гельсінфорському відділенні Петербурзької консерваторії.

Театральну діяльність починала на аматорській сцені в Чернігові, Ніжині, Бендерах. У 1882 році М. Заньковецька дебютувала в новоутвореному М. Кропивницьким українському театрі в Єлисаветграді у ролі Наталки в п’єсі «Наталка-Полтавка» І. Котляревського (музика

М. Лисенка). Вона грала в трупах М. Кропивницького, М. Старицького,

І. Карпенко-Карого, Руському народному театрі товариства «Руська бесіда» у Львові, Київському театрі М. Садовського; організовувала аматорські гуртки в Ніжині, Кролевці. У 1897 році на І Всеросійському з’їзді сценічних діячів у Москві М. Заньковецька відстоювала ідею українського театру, закликала скасувати принизливі обмеження (репертуарні, мовні, адміністративні) його існування в Російській імперії. М. Заньковецька організувала Народний театр у Ніжині. Разом з П. Саксаганським створила Народний театр у Києві, якому в 1923 році було надано її ім’я (зараз – це львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької).

У 1923 році М. Заньковецька першою отримала звання народної артистки. Вона створила багато пронизливих жіночих образів, кращі п’єси українських драматургів 80-90-х років ХІХ ст. писалися для неї.

М. Заньковецька стала першою виконувачкою головних ролей в п’єсах

І. Карпенко-Карого «Безталанна», «Наймичка», М. Кропивницького «Доки сонце зійде», М. Старицького «Циганка Аза», П. Мирного «Лимерівна», їй під силу були образи глибоко драматичні й комедійні, тонкі психологічні й типово соціальні. М. Заньковецька стала однією з перших українських актрис кіно, знявшись у фільмах «Наталка-Полтавка» (1910) та «Остап Бандура (1923).