1. Церковний спів

Кінець ХVI – перша половина ХVIІ ст. – епоха затяжних визвольних війн, національного піднесення, розвитку самосвідомості народу, великий потяг до волі і державної самостійності, що принесла відродження духовності, гуманістичних ідей у мистецтві. Формується новий тип народної пісні – наспівної, мелодійної з яскраво вираженими національними особливостями (історичний ліричний жанри). З’являється унікальна форма вокально-інструментального епосу – дума. Успішно розвивається хоровий спів – народне багатоголосся, яке мало великий вплив на церковну музику, зокрема на становлення партесного співу, і надання йому особливого українського колориту. На межі століть народжується новий жанр світської побутової музики – кант, який поступово трансформується в сольну пісню з інструментальним супроводом.

Але основним центром музичного професіоналізму до кінця ХVIІ ст. є церква. У межах церковної культури створюються високі художні цінності, утворюються нові музичні жанри, форми, розвивається нотація, теорія музики, музична освіта.

У ХV-ХVI ст. у церковній музиці в Україні зароджується багатоголосний спів. Найбільш ранні види багатоголосся були пов’язані із старою безлінійною нотацією, вони відомі під назвою строчного співу (строчне багатоголосся). Фіксувалися строчні хорові партії крюками над текстом. Головна мелодія – традиційний гласовий наспів знаменного розпіву звучить у середньому (іноді – нижньому) голосі і має назву – путь («путьовий розспів»). Інші голоси називались «верх» та «низ». В залежності від назв трьох голосів співаки такого хору називалися: путники, вершники, нижники. Для зручності читання кожен голос записувався іншим кольором (для кращої орієнтації співаків): середній – червоним, крайні – чорним. Голоси були близькими за характером та діапазоном.

Початок гармонійного чи партесного (багатоголочного) співу був викликаний до життя західноєвропейськими впливами. Боротьба з унією і католицтвом, з боку яких була перевага не тільки фізичної, але і культурної сили, змушувала протидіяти їм власними засобами, які б залучували на свою сторону православних. Партесний спів таким чином протиставлявся «органному гудінню» католицького ритуалу. Повноті та гармонійності католицької органної музики православна церква могла протиставити тільки багатоголосний хоровий спів. Православні братства починають організовувати при монастирях школи, де вчили і церковному співу. Учні цих шкіл, разом з аматорами співу, утворюють при православних церквах хори. Відсутність у церковному статуті прямої заборони багатоголосної музики і дозвільні грамоти грецьких патріархів дозволили братерським хорам сприйняти західноєвропейську гармонійну систему і застосувати її до хорової обробки місцевих («київських») одноголосих наспівів.

Про існування багатоголосного співу свідчить звернення в кінці ХVI ст. українського духовенства до візантійського патріарха Мелентія Пігаса з проханням узаконити в православній службі багатоголосний спів, названий згодом партесним. Відповідь патріарха була такою: «Ми не засуджуємо багатоголосний спів, аби він тільки був благопристойним і відповідним». Партесний стиль таким чином виник в результаті прагнення до більшої яскравості, виразності, гармонічної повноти звучання церковної хорової музики.

Партесний спів (спів окремим партіями) являв собою гомофонно-гармонічне багатоголосся з деякими елементами поліфонії, з контрастним зіставленням хорових тутті та окремих хорових партій при збереженні строгої а капелла. На цьому етапі знаменна нотація стала гальмом у розвитку професійного багатоголосся. Вона була замінена новою системою нотації – лінійною, «київськими знаменами», що давало змогу фіксувати багатоголосні музичні твори за допомогою нотоносця і квадратних нот.

До ранніх форм партесного стилю залежать зразки Нотного обіходу Києво-Печерської Лаври ХVI ст., що містять спільні риси із строчним та народним багатоголоссям, а водночас - усі вище вказані прикмети партесного стилю.