4 Економічна думка Древнього Сходу

Оскільки економічна думка тривалий час не була відділена від інших форм мислення про суспільство, важко точно визначити перші її прояви. Одні історики схильні шукати коріння економічної думки в давньоєгипетських папірусах, у клінописях вавилонського царя Хаммурапі, інші – в давньогрецькій міфології.

До найдавніших джерел економічної думки відносять праці й навчання Вавилонії, Китаю, Індії, а також древньої Греції й Рима.

В 1902 р. при розкопках на території сучасного Іраку французькі вчені виявили діоритову стеллу, як з'ясувалося - клинописні закони Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). Уже в них відбиті відомості про те, що в древневавилонській державі існували товарно-грошові відносини, охоронялася приватна власність.

В законах царя Хаммурапі (XYIII ст. до н.е.) містяться свідчення про розподіл праці, про розвиток виробничих сил і торгівлі, про існування товарно-грошових відносин, про охорону приватної рабовласницької власності.

Давньокитайський філософ Конфуцій (YI-Y ст. до н.е.) вперше обґрунтував ідеї „природного порядку” і „розуму”, згідно яких бог створив світ, але потім усунувся від втручання в життя на землі. Вона протікає за „природними законами розуму”. Таким чином, прийнято вважати, що саме Конфуцій вперше дав ідею об’єктивності законів господарського життя. На підставі „розуму”, тобто розуміння кожним свого місця в суспільстві, філософ обґрунтував класовий світ.

На відміну від Конфуція, який вважав, що бог сотворив людей нерівними, в той же історичний період інший китайський мислитель – Мо Ді стверджував, що від природи всі люди рівні, нерівними їх роблять суспільні відносини.

Пам’ятка давньоіндійської культури – трактат „Артхашастра” (або „Наука політики”) (IV-III ст. до н.е.). Його автором був радник царя Чандрагупти I – Каутилья (IV ст.. до н.е.). В цьому документі зафіксовано правила, яких повинні дотримуватись управителі держави. В ньому вказані кастовий розподіл і соціальна нерівність, які пов’язувались з богом. Охороняючи рабовласницьку приватну власність, трактат гарантував також недоторканність майна рабів.

В статті про землеробство підкреслювалась роль наукового підходу до обробки землі і відображено прогресивні форми землеробства.

Особлива увага в трактаті приділялась рудникам – опорі казни, а також ремеслам – тканню і прядінню, до яких залучалися жінки й дівчата.

В статті про торгівлю вперше в історії економічної думки поставлено питання про вартість. Причому, розрізнялась „дійсна” вартість, яку визначали кількістю днів праці, витраченої на виробництво товару, і „ринкова” вартість – кількість грошей, за яку товар продається.

В трактаті вперше висловлено ідею державного регулювання цін: продавати можна було тільки перевіреними важелями, а надмірна гонитва за прибутком заборонялась законом („ринкова” вартість не могла перевищувати „дійсну” більше як на 5-10%). Торговці повинні були сплачувати данину до казни. В трактаті „Артхашастра” проголошувалась ідея: „Розвиток продуктивних сил – основа класового миру”.