5.3 Нова історична школа: г.Шмоллер, л.Брентано, к.Бюхер

На початку 70-х рр. XIX ст. В Німеччині виник соціально-етичний напрямок в буржуазній економічній теорії, ядром якої стала так звана нова, або молода історична школа (відносно історичної школи першої половини XIX ст., представниками якої були В.Рошер, Б.Гільдебранд і К.Кніс).

Особливістю нової історичної школи було прагнення пояснити економічні явища і їх взаємозв’язок з етикою й психологією. Етика й психологія розглядались не як фактори, що впливають на економіку, а як рівнозначні з економікою елементи, що визначають сутність господарської системи.

Загальним для всіх представників історичної школи був погляд на економічну роль держави. Завдяки тривалому періоду роздробленості Німеччини на дрібні князівства, державність в ній була розвинута дуже слабо. Життя й майно людей практично не були захищеними. Звідси – тяжіння до потужної й сильної держави як гаранта порядку й реалізації соціально-економічних ідей.

Для розуміння чинників формування і сутності ідей представників нової історичної школи необхідно звернути увагу на історичні обставини в Німеччині в другій половині XIX ст. Після франко-прусської війни (1870-1871) Німеччина об’єдналась в єдину Німецьку імперію. Почав інтенсивно розвиватись капіталізм, причому, на передовій технічній основі. Німеччина вийшла вперед в економічному розвитку. Одночасно загострились капіталістичні суперечності, посилився класовий рух, сформувалась єдина робітнича партія. В цих умовах національна політична економія повинна була переосмислити соціально-економічні процеси, що відбувались в Німеччині й дати теоретичне обґрунтування її національних інтересів і зовнішньоекономічної політики.

На формування ідей історичної школи вплинув марксизм. Її представники виступили практично з повним запереченням об’єктивних економічних законів, проти марксистського висновку про закономірність заміни капіталізму прогресивнішим суспільним устроєм.

Нова історична школа не була однорідної за характером ідей: серед її представників були консерватори, що стояли на позиціях збереження всіх встановлених суспільних порядків, а також ліберально налаштовані вчені, які припускали можливість реформ, що пристосовують капіталізм до нових умов і не підривають його підвалин.

Засновником нової історичної школи був Густав Шмоллер (1838-1917). Він представляв консервативну частину нової історичної школи, був прибічником прусської монархії, яку вважав „найкращою спадщиною німецького державного життя”. В своїх творах він відстоював історичний метод пізнання, однак категорично виступав проти методу абстракцій. Він був прибічником емпіричного методу, методу накопичення й вивчення фактів економічного життя. Вважав, що теоретичні узагальнення (абстракція) можливі лише при повному й остаточному пізнанні світу. Його метод скоріше був історико-статистичним. Політичну економію Шмоллер характеризував як науку, що „змальовує народногосподарські явища, визначає й пояснює їх”. З іменем Шмоллера пов’язаний „етичний акцент” в політичній економії., яка на його думку, повинна вивчати психологічні й моральні фактори економічних явищ. На такому підґрунті він визначав категорії заробітної плати і прибутку як психологічні. Вважав, що приватні спроби змінити умови життя не дадуть нічого доброго. Отже ж треба чекати „великих соціальних реформ” і забезпечувати класовий мир.

Луйо Брентано (1844-1931) стояв на позиціях ліберально налаштованої буржуазії і вважав за можливе принципове змінення положення пролетаріату й ліквідацію класової нерівності шляхом соціальних реформ, організації споживчої кооперації, фабричного законодавства.

Карл Бюхер (1847-1930) обґрунтував свою схему історичного розвитку національної економіки: домашнє господарство (у якому все, що виробляється, споживається в господарстві), міське господарство (при якому продукт призначений для зовнішнього споживача при безпосереднього зв’язку „виробник-споживач”), народне господарство (при якому продукт виробляється для невідомого споживача). Головним критерієм розбіжностей між окремими періодами розвитку національної економіки в системі Бюхера являється форма обміну, відстань між виробниками й споживачами, тобто він схиляється до мінової концепції. Цей методологічний принцип дав можливість відійти від аналізу способу виробництва й визначити капіталізм як „народне господарство”.