5 Нова історична школа в Німеччині на початку хх ст. Та австрійська економічна школа. Маржиналізм

Найбільш відомим економістом та філософом Х1Х ст. в США був Генрі Чарльз Кері (1793-1879 рр.). Його погляди на економічну політику поступово еволюціонували від фритредерства до протекціонізму. Економічні негаразди він пояснював існуванням ценралізуючого впливу Англії, що була майстернею світу та штовхала всі інші країни на аграрний шлях розвитку. У зв’язку з цим Г.Кері обґрунтував необхідність державного втручання в економіку. Він стояв за національний розвиток США, протиставляв інтереси своєї країни інтересам Англії, обґрунтовував необхідність конкуренції між США та Англією. Г.Кері сформулював так званий універсальний закон «економічних гармоній», де вказав про існування повного співпадіння інтересів різних соціальних прошарків населення в США. В основу закону була покладена теорія вартості Г. Кері, де вартість визначалася кількістю праці, що необхідна для відтворення продукту. Г. Кері вважав, що земельна рента тотожна відсотку, тому відносини між земельними власниками та підприємцями є гармонійними, а прибуток та рента є природними формами доходів власників капіталу та землі.

Однією з найбільш впливових шкіл другої половини Х1Х – початку ХХ ст. є нова історична школа в Німеччині, що сформувалася до 70-х років ХХ ст. Її представниками були Густав фон Шмоллер (1838-1917 рр.), Луйло Брентано (1844-1931 рр.) Карл Блюхер (1847-1930 рр.). Економічна теорія в роботах Блюхера прийняла вид економічної історії, де висвітлювалися три періоди: 1) домашнє господарство; 2) господарство міста (де виробник зустрічається із споживачем); 3) народне господарство (де продукт виробника виробляється на невідомий ринок, передує обмін). В основу такого розподілу Блюхер поклав ступінь розвитку обміну. Шмоллер розвивав теорію «соціального миру» в умовах ринкового господарства. За його ініціативою в Німеччині був створений Союз соціальної політики. Л. Брентано автор теорії «організованого капіталізму», що стояв на позиціях подолання криз за допомогою монополій, та розробив програму досягнення соціального миру за допомогою профспілок, робітників кооперативів житлового будівництва.

Австрійська школа об’єднала економістів та представників австрійських університетів. Її представниками, що найбільш відомі, були: К. Менгер (1840-1921 рр.) Й. фон Бем-Баверк (1851-1919 рр.) Ф. Визер (1851-1926 рр.). Початок австрійської школи, що сформувалася у 70-х роках Х1Х ст., поклали роботи Томаса Госсена. Ця школа отримала великий резонанс та склала значний вплив на інші школи в різних країнах. Теорії, що близькі австрійській школі, розвинули англієць Уеслі Джевонс (1835-1882 рр.) та Леон Вальрас (1834-1910 рр.) (Швейцарія), що поклали початок математичному напряму в економічній теорії. Австрійську школу називають ще школою граничної корисності (Маржиналізму). Її представники висунули припущення про те, що економічна теорія повинна вивчати явища господарського життя з точки зору господарюючого суб’єкта. Рушійними силами в економіці є психологічні мотиви. Психологія суб’єкта завжди первинна по відношенню до економіки. Метод австрійської школи називають методом робінзонад, що має на меті вивчення індивідуального господарства. Представники цієї школи відмовились від визначення вартості працею. Для визначення товару був запропонований термін «матеріальне благо», вартості – термін «цінність», що визначає корисність речі. Запропоновано новий вид визначення вартості – гранична корисність. Цінність матеріальних благ розглядалася як властивість тих речей, що притаманні закону рідкісності. Процес виникнення цінності представлено двома етапами: 1) виникнення суб’єктивної цінності; 2) виникнення об’єктивної цінності. Під суб’єктивною цінністю розуміється індивідуальна оцінка блага окремим споживачем. Цінність залежить від насиченості споживача даним благом (склянка води біля джерела в пустелі).Для визначення цінності була введена категорія граничної корисності. Граничність визначається як крайня величина в низці матеріальних благ. Під об’єктивною цінністю представники австрійської школи розуміли середню величину, що виникає на ринку під час зіткнення багатьох суб’єктивних оцінок, попиту та пропозиції. Ідеї австрійської школи покладені в основу маржиналізму (граничний). Особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічні явища тенденційно, вважаючи сферу виробництва первинною щодо сфери обігу, а вартість – вихідною категорією всього економічного аналізу, а маржиналісти економіку розглядали як систему взаємозалежних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами, відійшли від ортодоксальної версії кількісної теорії грошей Рікардо-Мілля, коли стало можливим визнати: «Гроші – це те, що роблять гроші. Все, що виконує функції грошей, і є гроші». Автором цього висловлення був І. Фішер та А. Пігу, що вивели рівняння обміну.

Українські економісти не одразу до використання математичних методів, зосередившись спершу на пошуках власної позиції в економічній теорії, що яскраво ілюструється поглядами представників київської політекономічної школи останньої третини Х1Х ст. – початку ХХ ст. Основоположником її можна вважати професора політекономії Київського університету М.Х.Бунге (1823-1895 рр.), що висловив свої погляди у праці «Основи політичної економії». Предметом політекономії Бунге вважав вивчення людських потреб, не зводячи їх до суто матеріальних і особистих, бо важко размежувати потреби приватні та суспільні. У формуванні потреб беруть участь природа і праця, до яких приєднується і капітал. Послідовником Бунге був Д.І. Піхно (1853-1909 рр.). Центральною проблемою політичної економії є вчення про цінність, яке, на думку Д. Піхна, ще остаточно не сформувалося. Сам він виводив цінність з корисності та придатності блага задовольняти людську потребу. Індивідуальна оцінка блага створює індивідуальну цінність; якщо придатність речі і важкість її придбання визначаються суспільством, то «цінність перетворюється на суспільну». Ціна і цінність визначаються попитом і пропозицією, розкривається взаємодія попиту і пропозиції, що дало змогу застосувати математичні методи їх моделювання. Теоретичне підґрунтя проникнення математичних методів в українську економічну науку дали праці М.І. Тугана-Барановського, що не відкидав трудової теорії вартості, як це робили представники київської школи, але високо оцінив теорію граничної корисності.