1. Основні риси й періодизація феодального господарства

У розвитку господарства середньовічної Європи можна виділити наступні етапи (рис.2):

В період раннього середньовіччя (V-X ст.) сформувалися окремі риси феодального господарства. Характерними рисами цього періоду є:

• Формування феодального землеволодіння;

• Поступове покріпачення феодалами вільного общинного селянства;

• Низький рівень розвитку продуктивних сил;

• Повне панування натурального господарства;

• Слабкий розвиток суспільного подолу праці.

В період зрілості феодалізму (XI-XV ст.) відбувається розвиток міст і торговельного виробництва.

Характерними рисами є:

• Загальний ріст продуктивних сил, який призвів до відділення ремесла від землеробства, наслідком чого з'явилося утворення феодальних міст;

• Розвиток внутрішнього ринку;

• Значне загострення класової боротьби, яке призвело до звільнення селянства, розмивання феодальної ієрархії.

В цей період у феодальній системі виникли кризові явища, з'явилися елементи раннього капіталізму.

Рис. 2 Основні етапи господарства середньовічної Європи

Пізне середньовіччя (XVI-п.п.XVIII ст.) - зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися риси індустріалізації суспільства.

Для феодальної економіки характерні наступні риси:

• Панування великої земельної власності, яка перебувала в руках класу феодалів;

• Сполучення її із дрібними індивідуальними господарствами безпосередніх виробників;

• Своєрідний статус селян, які не були безпосередніми власниками землі, а були її власниками на різних умовах виплат до права спадкоємного користування;

• Різні форми й ступінь позаекономічного примуса селян - особиста й поземельна залежність, судове підпорядкування влади феодала, станова неповноправність селянства;

• Перевага аграрного сектора над торговельним і промисловим;

• Панування натурального господарства;

• Низький рівень техніки й знань, ручне виробництво.

Експлуатація селянства здійснювалася в рамках феодальної вотчини, яка стала основою для стягнення феодальної ренти.

Феодальна земельна рента – це частина прибавочного продукту залежних селян, яка привласнювалася землевласником. Вона була економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу.

Відомі 3 форми феодальної ренти:

• Відробіткова (панщина);

• Продуктивна (натуральний оброк);

• Грошова (грошовий оброк).

В період становлення феодалізму переважала відробіткова рента в сполученні із продуктивною. В XI-XV ст. у зв'язку зі зростанням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд з ними здобувала значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селянам і жили за рахунок натурального й грошового оброку. Цей процес, який одержав назву комутації ренти, призвів до розпаду економічно вільного селянського господарства.

Феодалізм забезпечив значний розвиток техніки землеробства (використання залізного плуга), удосконалення енергетичної бази господарства (поліпшення й широке застосування парового двигуна), розвиток металургії (створення доменної печі) і ткацького промислу (впровадження ткацького верстата). В основних галузях матеріального виробництва продуктивність праці при феодалізмі досить зросла. Розвиток виробничих сил в епоху феодалізму створив умови для виникнення капіталістичного способу виробництва – призвів до появи перших капіталістичних підприємств у промисловості й сільському господарстві.

Відділення міста від села - одне з найважливіших економічних явищ в історії феодального способу виробництва. Розвиток ремісничого виробництва стало основою економіки середньовічного міста. Характерна риса ремісничої діяльності - об'єднання осіб певних професій у межах кожного міста в цехи, гільдії. Цехи були феодальною формою організації ремесла. У Західній Європі вони з'явилися: в Італії - у Х ст.., у Франції - наприкінці XI - початку XII ст., в Англії й Німеччині - у ХIII ст. Цехи як організації самостійних дрібних майстрів допомогли їм захищати свої інтереси від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів інших міст.

Цехи виконували ряд функцій:

• затверджували монополію на даний вид ремесла;

• встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів;

• регулювали відносини майстрів з підмайстерьями й учнями.

Цехи регламентували умови праці, виробництво продукції і її збут. Устави цехів пропонували, щоб кожен майстер робив продукцію певного виду, якості, кольори, контролював щоб майстер користувався лише певною сировиною. Майстрам було заборонено робити більше продукції або робити її дешевше, тому що це загрожувало добробуту інших майстрів. Таким чином, зберігався дрібний характер виробництва.

До певного часу цехова організація:

• захищала монополію міських ремісників;

• створювала сприятливі умови для розвитку продуктивних сил;

• сприяла спеціалізації, кваліфікації простого товарного міського виробництва;

• поліпшувала якість товарів, розширювала асортименти.

До кінця XIV ст. цехи в Західній Європі відігравали прогресивну роль, вони відповідали досягнутому в той час рівню продуктивних сил. Однак, з кінця XIV ст. у міру розширення внутрішнього й зовнішнього ринку вони стали перешкоджати технічному прогресу, оскільки вони прагнули зберегти дрібне виробництво, перешкодити вдосконаленням через острах конкуренції. Незважаючи на всі зрівняльні заходи, усередині цехів все-таки розросталася конкуренція. Окремі майстри розширювали виробництво, міняли технологію, збільшували число найманих робітників.

Таким чином, в XIV-XV ст. цеховий лад поступово вичерпав себе й ставав гальмом у розвитку продуктивних сил. Розміри майстерень і цехові обмеження заважали створенню капіталістичних підприємств, і в XV-XVI ст. цехи вже стали серйозним гальмом економічного розвитку.