6 Кейнсіанство, еволюція кейнсіанства та інституціоналізм

Економічна школа кенсіанства виникла на початку ХХ ст. Її виникнення пов’язане зі світовою економічною кризою 1929-1933 рр., а засновник економічної школи кейнсіанства. Дж. Кейнс висловив ідею про те, що в ринковій економіці держава повинна виступати регулятором господарського життя, особливо в умовах економічної нестабільності. Ставка була зроблена на попит, тобто на управління доходами людей. Дж. Кейнс розробив макроекономічну теорію ефективного попиту, що склала основу його теорії державного регулювання. Враховуючи, що однією з важливіших задач такого регулювання економіки є досягнення «повної зайнятості», Дж. Кейнс концентрував увагу на утворенні та русі національного доходу, розглядав всі економічні процеси крізь призму реалізації, забезпечення ефективного попиту. Багато теоретичних положень Дж. Кейнса були сприйняті багаточисленними послідовниками, пройшли визначену еволюцію та використовуються до цього часу.

На початку ХХ ст. виникає інституціоналізм, видатними представниками якого були Торстейн Веблен, Джон Коммонс, Уеслі Мітчелл. Методологія інституціоналістів як вихідне визначає категорію інституту – сукупності правових норм, звичаїв та правил). Верлен Т. бере за основу економічної діяльності дію психологічного чинника (соціально-психологічний напрям в інституціоналізмі; Коммонс Дж. – правові категорії, юридичні установи, що визначають розвиток економіки (соціально-правовий напрям в інституціоналізмі); Мітчелл У. – ставить задачу створення методів послаблення економічних криз (інституціонально-статистичний напрям інституціоналізму). Таким чином, згідно логіці інституціоналістів, спосіб мислення, звичаї та словесні символи є першою причиною соціально-економічного розвитку суспільства. Реально існуючі економічні відносини стають виробничими, подаються як прояв втілених в інститутах способів мислення людини. Економічний устрій суспільства, що формується як суспільна структура, визначає чинники економічного розвитку. Інституціоналісти виходять лише з того, що явище розглядається без поринання до суттєвих, глибинних зв’язків, не визнають відносин власності на засоби виробництва, відкидають ідею про виробничі відносини як підґрунтя соціально - економічної структури. Дж. Гелбрейт характеризує капіталізм як устрій, що втілює в собі процес постійних перетворень. Серед важливіших проблем, що постійно розробляли інституціоналісти, слід перш за все назвати корпорацію – велике монополістичне об’єднання, що втілює в собі економічну потужну силу і є основою організаційної структури індустріальної системи сучасного суспільства. Інституціоналісти постійно досліджують різни боки господарського механізму, включаючи взаємодію монополії та конкуренції, олігополії та управління динамікою доходів. Інституціоналісти постають за знищення монополії військово-промислових компаній на багато найважливіших досягнень науки, за розширення досліджень та впровадження їх результатів в суспільні громадянські галузі виробництва. Дж. Гелбрейт виходить з того, що у великих потужних корпораціях в цілому влада та управління перейшло від власників до техноструктури, що складається з інженерів та інших технічних працівників, що не мають власності в цій корпорації. Цей клас контролює власність, але не володіє нею, а головна роль у техноструктурі належить провідним менеджерам, що приймають управлінські рішення. Дж. Гелбрейт вперше обґрунтовує тезу про те, що влада ринку замінюється рішеннями менеджерів, а максимізація прибутку нібито не є необхідністю. Реальну силу, що здатна затримувати негативні процеси «бюрократичного симбіозу» військових концернів та апарату військових відомств є держава її регулюючі функції.