5 Монетаризм та теорія раціональних очікувань

Монетаризм являє собою одне з найбільш впливових течій в сучасній економічній науці, що має відношення до неокласичного напрямку. Він розглядає явища господарського життя переважно під кутом зору процесів, що відбуваються в сфері грошового обігу. Спочатку монетаризм ототожнювався із антикейнсианством, що підтверджується назвами окремих робіт представників монетариської теорії (книга Г. Джонсона «Кейнсіанська революція та монетариська контрреволюція»). Одночасно із критикою кейнсианства та економічної політики представник монетаристів Мілтон Фридмен (род.1912 р.) та його прибічники розробили монетарну теорію визначення рівня національного доходу та теорію циклів. Значний вплив на формування монетариської теорії здійснили американські економісти 20-40-х років ХХ ст. Г. Саймонс, И. Фишер, Ф. Найт та інші. Вони надавали великого значення сфері грошового обігу, яку в подальшому недооцінили кейнсіанці. Саме тому велика заслуга монетаристів в тому, що вони «реабілітували» гроші (за словами західних дослідників). Монетариський варіант кількісної теорії визначається такими постулатами: 1) кількісна теорія – перш за все теорія попиту на гроші, а не є теорією виробництва, грошового доходу або рівня цін; 2) для економічних агентів та володарів власності гроші є одним з видів активів, володіння багатством; 3) аналіз попиту на гроші з боку економічних агентів формально ідентичне аналізу попиту на споживчі послуги. Таке трактування свідчить, що монетаристи не роблять розбіжностей між грошима як капіталом та грошима як такими. Капітал розглядають як сукупність грошових активів. Гроші відіграють важливу роль у зміні реального доходу, зайнятості та загального рівня цін. На підставі теорії інфляції і безробіття монетаристи радять державі цілий комплекс регулятивних мір: зниження державних витрат за рахунок скорочення соціальних програм, витрат на виплати різного характеру допомоги; підтримання мінімальних ставок заробітної плати; послаблення впливу профспілок; впровадження кредитно-грошової політики на підставі грошової конституції; пристосування податкової системи до антиінфляційної політики (зниження податків); забезпечення резервною системою сталого зростання грошової маси, скорочення зростання дефіциту бюджету, в тому числі і за рахунок скорочення витрат на оборону. Монетариська теорія продовжує свій розвиток на сучасному етапі. Монетаристи зробили значний крок в дослідженні механізму сучасного капіталізму, у вивченні функціональних зв’язків капіталістичної економіки, чинників, що впливають на інфляцію та безробіття. Але монетаристи – типові представники мінової концепції, бо першу причину економічних процесів вони бачать не у виробництві, а в обігу.

У довгостроковому періоді монетаристи виходили з того, що капіталістичній економіці властивий природній рівень безробіття та інфляції, що пов'язаний зі структурними та інституціональними характеристиками економічної системи. Цей рівень встановлюється завдяки дії ринкових сил та відповідає стану рівноваги в економіці.

Школа раціональних очікувань сформувалася в США. Її прибічники поставили своєю метою розробити власну теорію динамічної рівноваги у відповідності до принципів оптимальної поведінки господарюючих агентів, яка відповідала б на питання про причини та ступінь коливань основних економічних показників, включаючи випуск продукції, масштаби зайнятості, ціни, зарплатню. Теорія раціональних очікувань означає відродження неокласичних принципів, що базуються на методологічних посиланнях теорії загальної рівноваги Л. Вальраса, вченнях А. Маршалла и Дж. Кларка, працях И. Фишера, Ф. Хайєка. Всередині ХХ ст. американський економіст Дж. Мут ввів в економічний обіг термін «Раціональні очікування». Саме під «раціональними очікуваннями» він розумів очікування, що складаються не тільки з урахуванням інформації минулих періодів, а й на підставі всій інформації в даний момент часу й у перспективі. Тобто індивіди використовують всю інформацію, що для них доступна, та використовують її у такій моделі економіки, яку вони вважають вірною. Теоретики раціональних очікувань повністю полягають на механізм ринкового саморегулювання економіки. Ринкові зв’язки займають у їх побудові особливе місце. Вони виходять із того, що ринки постійно знаходяться у стані рівноваги. Автори теорії раціональних очікувань не відкидають можливості циклічних коливань виробництва. Але ігноруючи дійсну основу циклічних коливань, вони розглядають їх як результат помилок, що допущені економічними суб’єктами протягом короткострокового періоду, причиною яких є неякісна інформація, що завадила правильно оцінити кон’юнктуру та розробити реальні прогнози. Теоретики раціональних очікувань незадоволені навіть позицією М. Фрідмена, за їх думкою, державне втручання в господарський процес абсолютно неприйнятне і навіть шкідливе. Прибічники концепції раціональних очікувань визначили, що інфляційні очікування раціональні лише в тому випадку, коли співпадають з математичними очікуваннями майбутньої динаміки цін. А основу її складають вірогідні прогнози, що отримані в результаті всебічного вивчення всієї ринкової інформації.