logo
История экономики и экономич

4 Економічна думка Древньої Греції

У давньогрецькій державі були початі перші спроби послідовного теоретичного осмислення економічного пристрою суспільства. Серед найбільш відомих мислителів того часу виділяють Ксенофонта, Платона й Аристотеля. Кожний з них мав свої погляди щодо раціонального устрою давньогрецьких рабовласницьких міст-держав.

Так Ксенофонт (444 — 355), відомий як автор роботи "Економікс" ("Домострой"), де він уперше використав термін "економіка", розумів економіку як науку про закони розвитку господарства. Ксенофонт розглядав її як науку, за допомогою якої можна збагачуватися.

У своїх працях він дає ряд порад, як поповнити державну скарбницю й підняти добробут народу, розглядає ремесло як заняття нижчого порядку. Навпроти, землеробство й сільське господарство він оцінює надзвичайно високо. Обробляти землю, думає Ксенофонт, необхідно й з міркувань виховних: «Земля вчить навіть справедливості тих, хто не може розуміти її уроки, тому що хто найбільше доглядає за нею, той найбільше й одержує... ». Землеробство привчає також допомагати один одному. Як на війну йти з людьми, так з людьми ж потрібно йти на польові роботи...

Добре сказав той, хто назвав землеробство матір'ю й годувальницею всіх мистецтв. Дійсно, коли добре йде землеробство, тоді й всі інші заняття процвітають; де ж земля примушена залишатися необробленою, там, можна сказати, всі заняття занепадають і на суші й на море» (Ксенофонт, Домострой, V, 1-17).

Погляди Ксенофонта відносно поділу праці перебували в тісному зв'язку з поглядами на рабство. Раб для нього — це тварина, обдарована мовою. Він ділив суспільство на рабів, що виконують фізичну працю, і рабовласників — працівників розумової праці, керуючих суспільством. Разом з тим, Ксенофонт уперше висунув положення про матеріальне й моральне стимулювання праці рабів: добре працюючому рабу можна подарувати подарунок, а на честолюбні натури сприятливо впливає й похвала.

Ксенофонт уперше в економічній літературі звернув увагу на двоїсте споживання речей: річ корисна, якщо вона потрібна й нею можна користуватися; у той же час марну річ можна поміняти на іншу, корисну річ. Таким чином, Ксенофонт поставив проблему споживчої і мінової вартості товару.

До грошей Ксенофонт ставився негативно. Разом з тим він підкреслював зростання вживання золота й срібла як предметів розкоші зі зростанням багатства, розмежовував поняття грошей як гроші й скарб, виступав за раціональне використання срібних рудників, вважав , що якщо надлишок товару приводить до його знецінювання, то срібло ніколи не стане дешевше.

Таким чином висловлення Ксенофонта по ряду економічних проблем свідчать про те, що будучи прихильником натурального господарства, він все-таки прагнув використати наявні товарно-грошові відносини в інтересах рабовласницької аристократії.

Економічні погляди Платона (427-347)можна простежити у зв'язку з його поглядами на державу. З його творів найбільш відоме — "Політея", або "Держава". В економічній літературі підкреслюється як геніальне положення Платона про те, що в основі всякої держави лежить поділ праці. При цьому Платон ототожнював державу із суспільством, а поділ праці в господарстві із суспільним поділом праці.

Процес поділу праці й утворення держави Платон зв'язував з потребами й уродженими здатностями людей: людина не може задовольнити всі свої потреби, тому вона бере собі різних помічників. Коли всі вони зібрані разом, то цю групу "мешканців", на його думку, можна назвати державою.

У системі Платона держава — класове суспільство. Він виділив три класи: 1) філософів; 2) воїнів; 3) хліборобів, ремісників і дрібних торговців. Раби в нього є знаряддями праці.

Мудрий той, хто не тільки здатний дати правильну пораду в приватній справі, але й для держави в цілому. Тому мудрі повинні правити державою. Хоробрі, зрозуміло, повинні державу захищати. Стримуюча міра - це здатність розуміти необхідність підпорядкування законам. Ті, хто здатні це розуміти й підкоритися законам, гідні бути вільними громадянами. А ті, хто не здатний підкоритися законам держави, можуть бути лише рабами. У системі поділу праці Платон вважав найбільш важливим заняттям - землеробство, яке повинно бути основою життя держави. Розвиток же ремесла на шкоду землеробству може виявитися шкідливим.

Визнаючи необхідність торгівлі, Платон все-таки негативно до неї ставився, вважав заняття торгівлею справою варварів і підкреслював недоцільність відволікати для заняття торгівлею грецьких громадян, здатних до інших занять. Економічною основою держави у Платона було натуральне господарство.

Платон мріяв про ідеальну державу - рабовласницьку аристократичну республіку, яку він протиставив "негативним" державам - демократії (влада народу), тімократії (влада честолюбних натур), тиранії (влада однієї особи) і олігархії (влада обраних осіб).

При цьому він підкреслював, що в реальному житті, внаслідок недосконалості людей, ідеальна держава навряд чи може бути здійснена Одні держави більше, а інші - менше відповідають ідеалу, до якого варто прагнути.

Аристотеля (384-322) по праву вважають самою всеосяжною натурою стародавності, який найбільш наблизився до матеріалізму. Широко відомим є його добуток "Політея", або "Політика", у якому він продовжив розвиток поглядів своїх попередників з економічних питань і з проблем держави.

Походження держави він пояснював прагненням людей до спілкування. На основі цього будується родина, селище, а згодом і держава. Як політичне утворення, держава, на думку Аристотеля, повинна сполучати елементи монархії, аристократії й демократії.

Аристотель виділив наступні класи в державі: 1) хлібороби, 2) скотарі; 3) торговці; 4) воїни; 5) наймані робітники. Раб у нього, як й у всіх представників античного світу не належав до цивільної громади.

На відміну від Платона, Аристотель вважав, що вільна людина не повинна займатися ні ремеслом, ні землеробством. Це доля рабів.

Своєрідно він пояснював і стимули рабів до праці: оскільки раб - частина свого пана, остільки те, що корисно для цілого, корисно й для його частини. Аристотель підкреслював спільність інтересів раба і його власника, як частини й цілого.

Треба сказати, що Аристотель припускав можливість зникнення рабства, але не в змісті звільнення рабів, а в змісті їхньої непотрібності в силу розвитку знарядь праці настільки, коли вони (знаряддя праці) самі будуть "працювати".

Аристотель розвив навчання Ксенофонта про двоїсте споживання речей. Речі існують для безпосереднього задоволення потреб і для обміну. Становить інтерес навчання Аристотеля про економіку й хрематистику (від греч. hrета — майно, добро). Під економікою він розумів виробництво матеріальних благ, а під хрематистикою - мистецтво наживати статок. Причому, у системі Аристотеля економіка - основа хрематистики. Можливість збільшення багатства він пов'язував з торгівлею.

Аристотель виступав проти нагромадження грошей і лихварства. Він вважав основною функцією грошей - роль посередника при обміні на товари.

Він передчував розкладання рабства, фактором чого саме й стало лихварство.

Таким чином, в аналізі економічних явищ представники давньогрецької філософії виявили більшу глибину й оригінальність. Тому погляди Ксенофонта, Платона й Аристотеля виявляють собою вище досягнення економічної думки античного періоду суспільства.