4 Розвиток економічної думки в 90-ті роки хх ст., економічні школи та економічні концепції

В період формування ринкових засад в української економіки в 90-ті роки ХХ сторіччя в циклі праць нобелевських лауреатів Дугласа Норта та Роберта Фотеля зосереджувалася увага на функціях суспільних інститутів для забезпечення економічного зростання різних країн та зазначалося, що організаційні зрушення можуть мати важливіше значення для розвитку суспільства, ніж технічні нововведення., висловлювалася думка про те, що криза в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу і була зумовлена помилковою оцінкою ролі та значення соціальних інституцій. Розмірковуючи про процеси, що відбувалися в світі, Д. Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватні руки, але при цьому відсутнє все те, що дає змогу цій власності функціонувати відповідно до невидимої руки ринку – немає відповідної правової системи, системи освіти. Просто немає основ для цього. Неформальні правила гри, які опосередковані через культуру кожної країни, змінити дуже важко. Якщо модифікувати лише формальні правила, то це може привести до напруженості і тривалої політичної нестабільності. Що ж стосується України, то шлях змін тут, як і в інших країнах колишнього СРСР, буде тривалим і важким і найближчі десятиріччя навряд чи можна очікувати високих темпів розвитку.

Ідеї Д. Норта та Р. Фогеля про формування нової інституціональної економіки дали поштовх до активізації досліджень у зазначеному напрямі.. Доказом цьому є публікація ряду праць, присвячених проблемам взаємодії правил поведінки та економіки, впливу різних інститутів на процеси економічного та соціально-політичного розвитку. Зокрема, в 1994 році опубліковано працю «Економічний аналіз інституції» Р. Ріхтера, а в 1993 році- книгу Г.Бреннана та Дж.Б’юкенена «Обґрунтування правил». До цього ряду правць слід віднести також книгу «Етичні засади ринкової економіки» (під ред. Х.Зіберта) та «Довірчі правила, процвітання і кризи» Х.Й. Зігенталера. У цих працях обґрунтована закономірність становлення інституціональної економіки, показано, що застосування і використання її організацій зумовлює трансакційні витрати, які мають братися до уваги при здійсненні господарської діяльності. Кожен з дослідників підкреслює, що економічні кризи в індустріальних суспільствах були і завжди залишатимуться насамперед кризами організації, тобто втратою довіри до правил та норм, що регулюють суспільне життя та економічну діяльність. Нова інституціональна економіка, на думку цих авторів, як раз і покликана вчасно враховувати формальні і неформальні правила та норми, що існують в суспільстві, використовувати їх при вирішенні ряду проблем.

Особливий розділ у новій інституціональній теорії займає економіка права (Р. Познер, С. Пейович, Г. Беккер), що представляє собою неоінституціональні твердження, що агенти ведуть себе як раціональні максимізатори при прийнятті не лише ринкових, але і поза ринкових рішень (таких, як дотримуватися чи не дотримуватися закону).

Теорію економіки права неоінституціоналістів доповнює теорія суспільного вибору (К. Ерроу, Г. Тальок, М. Ослон та інші) поставили під сумнів ефективність державного втручання в економіку, визначили, що основна передумова суспільного вибору полягає в тому, що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, що немає грані між бізнесом і політикою, а люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах. Держава, за їх визначенням – це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічній градації.

Важливим напрямом теорії суспільного вибору є економіка бюрократії - це система організацій, яка задовольняє, як мінімум два критерії: по-перше, вона не виробляє економічних благ, які мають ціннісну оцінку, і, по-друге, включає частину своїх доходів із джерел, не пов’язаних з продажем результатів своєї діяльності. Бюрократія, як правило, більше боїться критики з боку груп з особливими інтересами, ніж задоволення суспільства в цілому. Бюрократія прагне до прийняття таких рішень, які відкрили б для них доступ до самостійного використання різних ресурсів. Умовою ефективної боротьби з бюрократією вважається приватизація, її змістом є розвиток «м’якої інфраструктури», а кінцевою метою – створення конституційної економіки. Введене У. Несканеном поняття «м’яка інфраструктура» означає збільшення економічних прав людини (зміцнення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомислячих, гарантії прав меншин і т.п.) і обмеження сфер діяльності держави (визначаються провали держави, коли держава неспроможна забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів). Провали держави складаються з таких елементів: обмеженість необхідної для прийняття рішення інформації; недосконалість політичного процесу; обмеженість контролю над бюрократією; нездатність держави передбачити й ефективно контролювати найближчі та віддалені наслідки прийнятих нею рішень.

Теорія «третьої хвилі» і «зрушення влади» А. Тоффлера розробляється автором у 90-і роки ХХ ст., коли електронна технологія вже затвердилась у вигляді персональних комп’ютерів та інформаційних мереж. Автор підкреслює позитивні результати розвитку НТР, коли основне багатство втрачає матеріальну форму (це вже «символічний капітал» у вигляді інформаційних та економічних знань); основний метод створення багатства – це застосування інтелекту та інформаційних технологій (теж «суперсимволічна система»); засобом обігу стають електронні гроші; з’являється новий тип робітника – це ініціативна людина творчої праці; нова економічна система розвивається і на локальному рівні домашніх господарств, і на глобальному рівні світового ринку.

У 90-ті роки ХХ ст. критика НТР в основному перемістилася у галузі екології, моралі та прав людини. На зміну теоріям обмеження НТР прийшли: 1) концепція соціокультурного сприяння її розвитку і 2) інноваційні теорії сприяння високотехнологічним галузям. У процесі розвитку теорії трансформації виробництва і суспільства простежується зіткнення двох економічних напрямів, які багато в чому давали протилежні відповіді на питання щодо ходу і результатів НТР. Традиції індивідуалізму австрійської школи, закладені Й. Шумпетером і Л. Мізесом, розвивалися у працях П. Друкера, Ф. Хайєка, М. Фрідмена та ін. Їм протистояв гуманістично-демократичний підхід, зв’язаний з кейнсіанством та інституціоналізмом, у працях Дж.Гелбрейта, У. Ростоу, Д. Белла та ін. В цілому можна сказати, що ці течії використали метод системного аналізу тенденцій соціально-економічного і політичного розвитку у ХХ ст., та були спрямовані на активізацію діяльності людей і раціоналізацію їх дій в умовах розвитку демократії, в тому числі вони мали вплив і на розвиток України.