5.4 Подальший розвиток німецької історичної школи

В еволюції німецької історичної школи виділяється третій її етап, представники якого розвивають свої теорії в соціально-інституціональному напрямку.

Найвидатнішим представником третьої хвилі німецької історичної школи був Вернер Зомбарт (1863-1941). В еволюції поглядів В.Зомбарта відзначається тривалий шлях від марксизму до фашизму. Притримуючись методології історичної школи, він вважав, що капіталізм в перспективі перетвориться в „змішане господарство”, в якому будуть функціонувати декілька форм: капіталізм, кооперативне господарство, суспільне господарство, ремісництво й селянське господарство. Суспільне й кооперативне господарство він відносив до соціалістичних форм, які, на його думку, уберуть в себе всі цінні якості капіталізму. В свою чергу, капіталізм перебудується зсередини й стане розумніше й стійкіше.

Ідея „змішаного господарства” виступає як ідея „соціального плюралізму” й являє собою заперечення революційного шляху розвитку суспільства.

За оцінками фахівців, в творчості Макса Вебера (1864-1920) історична школа досягла своєї найвищої точки. Він переосмислив все, що напрацювали німецькі вчені XVII-XIX ст. в галузі розвитку суспільства. Соціально-економічні дослідження Вебера ґрунтувались на філософії Канта (1724-1804), в якій об’єднались матеріалістичні ідеї природного розвитку (всесвіту), визнання причинно-наслідкових зв’язків явищ і неможливості достовірного теоретичного знання про них. В своїх дослідженнях Вебер приділяв велику увагу методологічним питанням економічної й історичної теорії. В той же час він перебільшував роль ідеологічних факторів в економічному розвитку. Так, історичні форми господарських систем він пояснював впливом християнської етики.

Представником соціального напрямку в німецькій політичній економії вважається Рудольф Штаммлер (1856-1938). В супереч марксизму, він вважав вирішальним фактором соціального життя не економіку, а явища невиробничого порядку, і передусім – право, етику, звичаї. Штаммлер стверджував, що економіка регулюється „вільною волею людини”, його „етичними ідеалами”. Вони конкретизуються в правових нормах суспільства. Така постановка питання була зумовлена посиленням економічних функцій держави. Далі логічний й історичний метод мислення приводив вченого до висновку про формування „корпоративної держави” як „соціального цілого”. Аналізуючи економічні категорії, Штаммлер відривав їх від об’єктивного матеріального буття, розглядав як породження розуму, ідеї.

В такому ж напрямку розвивав свої ідеї Рудольф Штольцман (1852-1930). Він вважав, що праця являє собою натуральну категорію, яка регулюється моральними факторами. Спростовуючи ідею експлуатації праці найманих робітників, Штольцман стверджував, що і капіталісти, і робітники виконують свої соціальні функції, які визначаються вищими соціально-етичними принципами. А частка кожного в суспільному продукті обумовлена важливістю виконуваних функцій.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. Німеччина пережила промисловий переворот й перетворилася на міцну державу. Впливовішими стали її економічні теорії й концепції розвитку національної економіки. А запропонований представниками німецької школи історичний метод був новим і прогресивним словом в економічній теорії. В наш час історичний метод пізнання являється одним з невід’ємних елементів наукового дослідження в будь-якій галузі знань, чим і визначається місце історичної школи в політичній економії.