3 Особливості феодалізму у Франції

Найбільш чіткі форми економічного ладу феодалізму утворилися у Франції при династії Капетингів (кінець X століття). В IX-XI ст. помітно підсилилася самостійність великих феодалів-сеньйорів, чиї володіння фактично перетворилися в незалежні князівства, які майже не визнавали центральної королівської влади. Сеньйори значно розширили свої привілеї: вони мали своє військо, самостійно збирали податки з селян, вершили над ними суд, крім того, всіма силами прагнули одержати імунітет, в умовах якого король не міг би вмішатися в їхні справи.

Таким чином, в X-XI ст. панівний клас повністю відокремився від інших прошарків, монополізувавши всю власність на землю. Поступово у Франції утворюється стійка феодальна ієрархія. Нагорі цієї «сходинки» стояв король, який був верховним сеньйором всіх феодалів. Нижче розташовувалися найбільші світські й духовні феодали, безпосередньо залежні від короля. У їхнє число входили герцоги, графи, архієпископи та ін. Формально всі вони підкорялися королю, тобто були його васалами, але мали величезні повноваження: могли вести війну, випускати гроші, здійснювати судові функції в межах своїх володінь. У них, в свою чергу, також були свої васали - великі землевласники, які мали титули баронів, маркізів. І хоча вони були рангом нижче, але теж користувалися у своїх маєтках певною адміністративною й політичною владою. Нижче баронів розташовувалися дрібні феодали - лицарі. У них, як правило, не було своїх васалів, а були тільки селяни, але останні не входили у феодальну ієрархію.

Для зміцнення феодальної монополії на землю була введена система майорату (спадщина передавалася цілком або дві третини тільки старшому синові померлого власника, а це припускало, що маєтки не дробилися між численними спадкоємцями).

В XI ст. у Франції завершилося формування феодально-залежного селянства, всі його численні категорії злилися в єдиний клас кріпаків.

Кріпосна залежність селян в XI-XIII століттях виступала у формі серважу, тому що основна маса селян складалася із сервів. Будучи власниками землі, вони повинні були нести різні повинності на користь сеньйора: крім виконання численних господарських робіт (панщини), селяни також віддавали феодалові в якості «посівного» оброку приблизно 25% врожаю (натуральний оброк). Крім того, десяту частину врожаю продукції тваринництва слід було віддавати церкви (церковна десятина).

В X-XIII столітті в сільському господарстві Франції спостерігалися помітні успіхи: розширювалися посівні площі, стали застосовуватися добрива, поширювалася трипільна система, збільшилася кількість вирощуваних сільськогосподарських культур, впроваджувалися нові знаряддя праці, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, яких стали тримати в спеціальних приміщеннях і т. ін.

Ще в другій половині XII століття у Франції почалося залучення в господарський оборот нових земель, проводилося розчищення лісів. Таким чином, у країні відбувалася так звана внутрішня колонізація.

В період розвиненого феодалізму у Франції, незважаючи на політичну роздробленість країни, стали розвиватися ремесла й торгівля. C XI століття починають відроджуватися міста й вести боротьбу зі світськими й духовними феодалами за політичні й економічні вольності. Розгорнувся процес «комунальних революцій»: міста домагалися статусу самокерованих громад – «комун». Це означало право вибору міської ради й мера, власне військове ополчення, судочинство й фінанси. У містах на півночі Франції в XII столітті почалося виробництво сукняних і лляних тканин. Це призвело до формування прошарку заможних ремісників, які очолили боротьбу селян проти духовних і світських сеньйорів, які вимагали від міст виплату більших податків. У результаті міста одержали відносну самостійність, виражену в хартіях вольності. Почався процес створення цехів на основі подолу праці.

Господарська спеціалізація призвела до зміцнення економічних зв'язків. У країні існував стійкий попит на залізну руду, сіль, сукно, полотняні тканини й інші ремісничі вироби. На початку XIII століття була створена «Ганза річкових купців». До неї входили руанські й паризькі купці, які доставляли товари по ріці Сене. З XIII століття стали функціонувати шампанські ярмарки, які незабаром одержали європейську популярність.

За часів Людовика IX було затверджено єдину грошова система країни. Розвиток міст і торгівлі призвело до руйнування господарської замкнутості окремих регіонів країни.

На рубежі XIII-XIV століть у феодальних відносинах почали відчуватися помітні зміни. Для Франції цього періоду були характерні кризові явища, пов'язані з тим, що натуральне господарство, засноване на панщині й натуральному оброку, зайшло в глухий кут.

Зміна статусу міст призвела до зростання попиту на продукцію сільського господарства, яке спричинило встановлення стійких економічних зв'язків між містами й аграрним сектором. Основним постачальником продукції на ринок став селянин

Селяни, які одержали «волю», при цьому в більшості випадків, втративши свою земляну ділянку, були змушені найматися на роботу. Так, виникла категорія сільських найманих робітників.

Феодали усе більше зосереджували свої інтереси не на веденні господарства, а на військовій й адміністративній службі. Таким чином, васальні зв'язки відривалися від земельних утримань і перетворювалися в чисто грошові відносини, що вело до розвалу колишньої феодальної ієрархії. Швидке зростання міст і розвиток товарно-грошових відносин мало величезний вплив на соціально-економічний розвиток французького села.

В XIII-XIV століттях у Франції прокотилася хвиля потужних селянських повстань. Так, в 1251 році в Північній Франції й Фландрії селяни підняли стихійне повстання «пастушків», спрямоване проти непосильних податків на користь монастирів і церкви. Саме велике повстання - Жакерія - спалахнувши в 1358 році на півночі Франції мало антифеодальний характер.

Подібні соціально-економічні процеси, які відбувалися у Франції, об'єктивно привели до централізації держави й підвищенню ролі короля - його влада остаточно стала наслідуваної. Король більше не розглядався як приватна особа, як один із сеньйорів; у суспільстві взяло гору поняття про священну природу королівської влади.

На рубежі XIII-XIV століть французькі королі почали руйнувати норми васального права, і, насамперед – васальну ієрархію, щоб остаточно покінчити з феодальною роздробленістю. Також була проведена військова реформа, відповідно до якої замість феодального ополчення було створено королівське військо із числа французьких дворян й іноземних найманців. Дворяни, які не бажали служити в армії, могли заплатити викуп; а це дозволяло зміцнювати дисципліну в армії й повністю підкорити її королю. Одночасно з посиленням королівської влади в країні йшов процес оформлення станів і ріст їхньої політичної активності, особливо серед городян.

Великий вплив на економічний розвиток середньовічної Франції зробила Столітня війна (1337-1453), яка розгорілася через претензії Англії на французький престол і частину французької території. Перемога далася Франції нелегко: треба було майже 30 післявоєнного років, щоб повернутися до рівня розвитку економіки 1330-х років. За роки війни Франція понесла велику господарську втрату: крім того, що загинула велика кількість людей, повсюдно стояли зруйновані села, багато років не оброблялися ріллі, було знищене поголів'я худоби й т. ін. Щоб пожвавити економіку, в 1451 році було видано королівський наказ про звільнення селян на 8 років від сплати державної тальї. Феодали також погоджувалися на відстрочку рентних платежів, хоча й самі зазнавали великих збитків. Селян просили повернутися в колишні поселення, обіцяючи їм остаточне звільнення від особистої залежності.

До кінця XV століття в основному завершився процес політичного об'єднання країни. При Людовике XI до Франції були приєднані Бургундія, Прованс й інші території. До цього часу утворилася єдина французька мова на основі паризького діалекту. У другій половині XV століття поступово став зменшуватися вплив станового представництва на життя країни. Генеральні штати збиралися час від часу, і в 1484 році вони були скликані востаннє. Дворянство здебільшого виявилося на військовій службі у держави й майже перестало господарювати. На політичній арені з'явилася нова форма державного устрою - абсолютна монархія, яка остаточно позбавила суверенітету всі історичні провінції. Королівська влада повністю підкорила собі економічну, політичну й військову сфери життєдіяльності країни.