52. Майстри гончарського мистецтва

Епоха неоліту залишила нам багато дивовижних зразків кераміки з рельєфним та розписним орнаментом.

Зникли найвеличніші палаци, храми, фортеці доби Середньовіччя, але вціліли уламки посуду, зброї, знарядь праці. Вони можуть розказати історію стародавніх народів, зокрема ознайомити з мистецтвом, яке передалося майстрам Київської Русі.

Упродовж віків кераміка була окрасою домівок і храмів.Зеленаво‑брунатний колір у розписах посуду був притаманний тільки українським виробам. За колоритом, формою і декором завжди вирізнялися школи гончарного ремесла. Здавна вони були в Києві, Львові, Чернігові, Батурині, Миргороді й Умані.

В XIX столітті розвиток фарфорової промисловості майже витісняє народне гончарство. Індустрія знецінює талант гончаря. Колись кожне українське місто мало свою гончарню. Та з розвитком потокового виробництва індивідуальність кожного виробу втрачалася. Пішли в небуття відомі осередки гончарства. Сьогодні про них можна дізнатися лише у музеях. І все ж де‑не‑де мистецтво творення неповторних керамічних виробів залишилося і поступово відроджувалося.

Річ справжнього майстра можна впізнати серед тисяч, бо вона несе у собі відбиток індивідуальності творця. Народна мудрість каже: яка сорока, такі й сороченята, який гончар, такі й його горнята.

Кожного разу гончар у своїх виробах створює частинку всесвіту. Так, звичайна миска нагадує своєю формою півсвіту, а глечик — жіночий стан. По глечику та вмінню поставити його «на копитце» визначали професійне вміння гончаря. Своєрідна підставка у вигляді кінського копита вважалась фірмовим знаком. Переказують, що деякі гончарі, називали щойно виготовлену ними річ своєю дитиною, а себе — її батьком. Назви гончарних виробів та їхніх деталей підкреслюють це: близнята, шийка, носик, плечі, горло.

Гончареві не можна було скривитися під час випалювання побутових речей, бо вважалося, що й посуд вийде кривим.

Вироби відомих майстрів мистецтвознавці називають співом душі. До таких митців належать, наприклад, Іван Гончар, Олександр Ганжа. Різноманітність і неповторність їхніх виробів вражає. Чародійницею у створенні глиняної дитячої іграшки вважається Олександра Селюченко, яка створила їх тисячі.

Коли дивишся на керамічні вироби українських майстрів, здається, ніби вся земля святкує і природа переливається веселкою. Можна лише здогадуватися, скільки таланту, праці й душевного тепла майстра ввібрав у себе кожен виріб.