29. Унікальний Українець

Петро Яцик належав до того рідкісного типу людей, які вже з першого погляду викликають щиру довіру. Коли зустрічаєш таку людину, то не знаєш і не здогадуєшся, хто і яка вона, але вже відчуваєш: вона не намагається видаватися кращою чи значнішою, аніж є насправді. Таким був і Петро Яцик: спокійний, зосереджений і доброзичливий, він одразу ж справляв враження чоловіка справді надійного. Як кажуть, на таких можна покластися; вони знають силу слова і не сиплють багато обіцянок, але, пообіцявши щось, виконають за будь‑яких обставин (на жаль, такої обов’язковості, такої внутрішньої дисципліни і повсякчасного дорожіння своєю репутацією в наш час дуже бракує).

Це вже згодом я раз за разом переконувався в правдивості того першого враження від Петра Яцика. Єдине, чого не міг збагнути: це в нього вроджене чи вироблене життям? Ця людина творила себе, наче писала книгу, прагнучи довершеності, орієнтуючись на

культурні й ділові еталони, відсікаючи такі карикатурні риси, як розхристаність душі й порожню балаканину, розуміючи, що вони справляють дуже прикре враження. Так, особистість у собі можна виховати, напрацювати певні риси, але якби Яцик не мав вроджених діловитості й відповідальності, то важко повірити, що він досягнув би таких успіхів у процесі самовиховання й самовдосконалення. Це нагадувало б будівництво хати без фундаменту. Бо будь‑яка споруда, якими б архітектурними візерунками не була б вона прикрашена, який би якісний матеріал не пішов би на її будівництво, скільки б старанності не пішло на її зведення, вона завжди буде картковим будиночком, якщо в неї не буде надійного фундаменту.

Якщо перебрати подробиці складного життя цієї людини, можна впевнитися, що Петро Яцик ніколи не губився за несприятливих чи критичних ситуацій, а навпаки — з мобілізовувався, зосереджувався, збирав усі свої інтелектуальні й моральні сили для

рішучих дій. Слабший губиться, деморалізується, і через це найчастіше програє, адже він готовий примиритися з поразкою ще тоді, коли об’єктивно зберігається шанс виграти. Слабші завчасно опускають руки. Петро Яцик же ніколи не припускав навіть думки про капітуляцію. Він боровся до кінця, намагався використати кожен — навіть найменший — шанс. Мабуть, саме через це здебільшого здобував перемогу над обставинами.

Можна впевнено вважати Петра Яцика яскравим індивідуумом. Єдиним виправданням на існування він вважав прагнення до висот, єдиним виправданням життя — змагання за життя.

Так і люди, і народи, які не мають сили й волі прагнути до висот, підсвідомо перестають боротися за своє місце на землі й між людьми. Відмовившись від змагання, вони позбавляють себе права на життя і помирають. Лише розмови про змагання не є змаганням. Адже тільки конкретні вчинки кожного з нас окремо і всіх разом приносять добро людям і Україні, де б ми не були, чи то на рідній землі, чи за її межами.