22. Наслідки технічного прогресу.

Якщо озирнутися навколо, можна побачити, що надмірний розвиток інформатики й небувала легкість переміщень, які надихають, спрощують і вселяють відчуття могутності й сили, насправді послаблюють і знеособлюють кожного зокрема.

Поспішати стало життєвою нормою. Індивідуальні запити в безмежжі необхідності непомітно перетворюються на одноманітну масову багатосерійну картинку. Нескінченна реклама крок за кроком вбиває здатність людини до власного судження, а телевізор пропонує калейдоскопічне нашарування вражень. Ідеться вже не про самі враження, а про їх безперервну зміну, без якої життя здається спустошеним. А електронний вихор, який із безглуздою гордістю звуть інформаційним вибухом, знищує всі комірки людської пам’яті.

Що ж таке електроніка? Вона не жива й не мертва, проте швидкість процесів, які в ній відбуваються, величезна. Вона не розумна, проте й не безглузда. Їй притаманне щось на кшталт саморозмноження, а її підприємливість не має меж. Та чи насправді вона

«полегшувач» життя? Ні, вона не полегшує життя, а спрощує вирішення здебільшого штучних завдань і задовольняє порожні потреби. І коли вона це робить, то позбавляє нас власної ініціативи й відповідальності, робить безпомічними і залежними від її сумнівних зручностей.

Як наслідок технічного прогресу вона ввірвалася в життя, в людський мозок, бажання і навички, маючи на меті опанувати людиною.

Годі й казати про те, що навдивовижу прицільно був обраний і момент вторгнення — на зламі чергової культурної епохи, у період душевної прострації й затьмарення. У той період, коли дитячий базис людини звільняється від несправжніх дорослих нашарувань, що обпадають із неї, як пересохла фарба з жерсті. У чому ж виявляється дитяча сутність? У безвідповідальності, необачності та грі до самозабуття.

Відмітною рисою сьогодення стали численні натовпи дітей, цілком захоплених новою чарівною іграшкою — комп’ютером. За грою діти забувають про все: авторитет батька, хатні обов’язки, домашні завдання, вимоги вихователів і вчителів, необхідність наполегливого й тривалого навчання. І якщо роздмухати гру до тих грандіозних розмірів, які солодко вимріяв добрий професор Тапскотт,— наслідки будуть жахливими, оскільки небезпека дитячих ігор так званих дорослих зовсім не дитяча.

Звуження світогляду до монітора комп’ютера спричиняє моральну спустошеність, неспроможність мислення, вседозволеність і ганебну для дорослих психологію розбещеної дитини.

Проте мені здається, що електронну недугу ще можна вилікувати. Прикро лише, що таке припущення побудоване не на вірі в здатність людини отямитися й зрозуміти, а на невтішній упевненості, що людству, яке загралося, забракне часу й можливості довести цю гру до її логічного фіналу.