30. Спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому

У Києві на площі перед Софійським собором стоїть гірка з сірих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». Вінчає постамент вершник, який раптово зупинив у момент стрімкого руху свого бронзового коня. Навіть у житті рідко можна помітити таку хвилюючу мить — здибленого розпаленого скакуна. А тут вона вилита в бронзі до найменших подробиць. І так вражаюче правдиво, що, здається, чути іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

Здається, що ця скульптура завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького і його козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявцями. Проте народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протистоянні

різних сил. Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. Радо прийнявши пропозицію ініціаторів спорудження монумента, він прибув із Петербурга й одразу почав роботу над проектом. Художник враховував побажання знавців української старовини.

Історик Володимир Антонович ознайомив Микешина з багатьма портретами Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Хотілося, щоб кінь був саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий,

маневрений «син степу» — безвідмовно відданий своєму господареві. Тож степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Було складено кошторис, але уряд не тільки відмовився покрити ці витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. Проте вже ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи.

Відтепер спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало справою всенародною. У січні 1870 року в країні було розпочато добровільний збір коштів. Однак зібраних коштів було замало, адже жертвували переважно найбідніші селяни, ремісники, солдати, робітники, низькооплачувані службовці.

Довелося зменшити витрати, тому скульптор відмовився від другорядних композицій на постаменті та всю увагу зосередив на постаті вершника. Бронзу одержали з переробленого брухту кольорових металів, та й той дістали з великими труднощами. Влада постійно чинила перепони: скульптора виселили з будинку, де він працював над пам’ятником, та наклали арешт на майно. Але й за таких складних умов митець продовжує самовіддану працю.

Три роки по тому бронзову постать нарешті відлили. Це був неперевершений мистецький твір. Безумовно, запорукою успіху скульптора в таких нелегких умовах були його талант, наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і визнання,

а з власного переконання в потрібності розпочатої справи. Залишилося тільки встановити скульптуру. Проте ця справа розтягнулася на довгих вісім років, адже влада чинила цьому всілякі перешкоди. Виникли проблеми з перевезенням із Петербурга до Києва, збереженням скульптури. Надто повільно вирішувалася справа з пошуком місця для встановлення.

І все ж настав цей довгоочікуваний день! Це сталося 11 червня 1888 року — на Софійській площі встановили пам’ятник Богданові Хмельницькому. Багато людей були присутні в той день на площі, не запросили на відкриття тільки творця — Михайла Микешина. У такий спосіб влада поквиталася зі славетним митцем.