57. Пригода на острові

Ми відпочивали на острові третій день. Чекаючи на товариша, який пішов в село купити продуктів, я оглядав усе довкола. Потім побачив човен, у якому сиділо троє засмаглих хлопців.

Скупавшись та перевіривши снасті, я пішов на протилежний берег, та раптом почув дивний звук. Коли повернувся, то побачив собаку біля куща. Він лежав зовсім безпорадно: морда — на зів’ялому листі, а ноги відкинуті вбік. Собака не міг ворухнутися, а його очі

виражали біль. Мабуть, був хворий або поранений. Як він тут опинився? Невже його привезли ті хлопці, які були в човні? Знайшовши бляшанку і набравши води, я спробував напоїти тварину, вона намагалася ковтнути рятівну вологу.

— Де ти взяв цього пса? — почув я голос товариша.

Цієї ж миті собака ледве підвівся на чотири лапи і загарчав. Я не повірив своїм очам, цей пес ледь переводив подих, а тут раптом підвівся і почав захищати мене.

Я розповів товаришу про човен, яким мабуть пса і підкинули. Оглянувши тварину, ми побачили на боку рану, подекуди відвисала шкіра. Не можна було без болю дивитися на тварину. Ми почали лікувати пса, промили рану від піску, обробили йодом, присипали

стрептоцидом і перев’язали сорочкою.

Собака довірився нам і стояв сумирно, лише інколи мружив очі і сіпався від болю. Я відчував, як сповнююсь співчуттям, хоча ми лікували тварину, а не людину.

Ми сховали собаку від палючого сонця під курінь, який спорудили з листя, і уявляли, як восени візьмемо цього пса з собою і підемо на полювання.

І тут почувся шум мотора, до берега пристав човен, який я відразу впізнав. Із нього вийшла дівчина.

— Альбатрос! — гукнула вона.

— Це ваш пес? — спитав я.— Що з ним сталося?

Ніяково дівчина розповіла, що це собака товариша і коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою, собака мало не обварився. А не допомогли тому, що не знали, як це зробити.

— То ви привезли його на острів помирати? — перервав дівчину товариш.— До побачення, курс лікування не закінчився.

— Він не здатний зрозуміти людської жорстокості, навіть, коли від нього відреклись, він все одно відплачує за неї любов’ю. Вірність! — сказав сумно товариш.