23. Несподівана зустріч

Передчуття майбутньої весни народжується ще взимку, поволі утверджується й живе. Сонце, яке з середині лютого з кожним днем світить дедалі більше, уже готується до повернення птахів.

Воно пробуджує пташину свідомість солодким передчуттям перельоту на рідну землю. Лише на цій землі вони співають весільних пісень, лише на ній виводять пташенят... Це для них єдина дорога.Передчуття весни будило загадкову красу і таємничу природи, що посміхалася.

Посміхом природи була і ця зустріч на вулиці.Мені назустріч на довгих ніжках‑галузинках крокував великий птахому я впізнав лелеку, котрого ще називають гайстром або бузьком. Чому ж цей гайстер зробився пішоходом, переставши міряти крильми небесні простори? Чому він іде сніговою стежкою так само, як ступав би весняною луговою травичкою?

Зі щілини в паркані вистрибнуло тигристе кошенятко, примружилося і згорнулося пухнастим клубком. Проходячи повз нього, лелека легенько дзьобнув його по тім’ю. Кошеня злякано забралося назад крізь щілину в паркані, а лелека незворушно крокував

уперед.

Спинився лелека біля колодязя зі сріблястою кригою води. Повів довгою шиєю в один бік, у другий, клацнув дзьобом. Потім подивився на щиглика, що метушився на кленовому на гіллі. Подивився так, наче хотів його дістати. Проте яскравий щиглик не

звернув на лелеку жодної уваги. Великий лелека ж, наче образившись, знову клацнув дзьобом і позбавив уваги маленького щиглика. Птах спрямував погляд у вечірнє небо. Йому ніби почувся в вишині лелечий поклик. Та лелекам ще рано вертати додому, ще нема кому озиватися в небі. Брати повернуться додому аж наприкінці березня, а якщо весна запізниться, то й пізніше. Може, з ними повернеться з вирію й лелечиха, на яку з нетерпінням очікує?

Із сумом надивившись на небо, іде лелека від колодязя назад у вуличку, з якої вийшов. Тепер я бачу, що праве крило в нього відвисло до самої землі й креслить чорним пером по снігу. Від цього лелека час від часу шипить, наче гнівається, підтягує одвисле крило, та воно знову безсило спадає.

Тож він через це переламане крило не зміг одлетіти у вирій і зостався на зимівлю в селі. І призвичаївся лелека до безкрилого побуту, і призвичаїлось усе до земного лелеки. Та чекає ж він на весну , відчуває її заздалегідь, дослухається до пісні побратимів

у небі, хоч і не скоро вона почується.

Лелека неквапливо, але впевнено йде вулицею і згодом зникає у відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я гостро відчуваю, що пташині емоції так схожі на наші, людські.