9. Першоджерела історичної пам’яті.

Було літо 1113 року. У вузьке віконце келії проник теплий вітерець, приласкав стомлені повіки ченця, погрався його довгою бородою. Але чернець не помітив цього, як не помічав і спливу часу: його серце заполонила історія. День за днем, місяць за місяцем,

рік за роком сивий чернець Києво‑Печерського монастиря Нестор описував минувшину. Він переривався тільки для короткого сну і мізерної трапези, щоб опісля продовжити кропітку роботу: опис подій від всесвітнього потопу до сьогодення.

Невблаганні літа зігнули спину, посріблили волосся, виснажили колись здорове й сильне тіло. Довге сидіння за столом і скромний харч (хліб, овочі й вода) позначилися на здоров’ї: слабнуло серце, зросталися суглоби. Та Нестор зневажав плоть, його прагненням було завершити літопис. Єдиним зв’язком із зовнішнім світом був молодий монах, який приносив йому хліб і воду і розказував новини. Невтішними були оповідки, вони

свідчили про те, що влада, гординя і багатство нівечать душі людей; скрізь смута, чвари і неспокій. І дуже важлива подія: на великокняжому київському престолі новий князь — Володимир Мономах.

«Повість минулих літ» Нестора стала фундаментом вивчення історії нашого народу. Проте автор, мабуть, не до кінця усвідомлював, який неоціненний дар зробив він прийдешнім поколінням! Відомо чимало інших тогочасних літописів (згадаймо, що за часів Ярослава Мудрого було укладено літописне зведення), але жоден з них не був таким універсальним, послідовним, як «Повість минулих літ».

Історик і письменник, Нестор розповів про східних слов’ян і заселені ними землі. Із ретельністю змалював Подніпров’я, зокрема подорож по Дніпру апостола Андрія і вподобання ним гір, на яких згодом виник Київ. Саме як історик використав Нестору своїй роботі джерела про ранні слов’янські племена, про заснування Києва і утворення могутньої східноєвропейської держави Київської Русі. Він не був захисником князівської влади і критично описував багатьох князів. При цьому схвалював діяльність, передусім пов’язану зі служінням батьківщині, і засновника Києва князя Кия, і князів Аскольда і Діра, Володимира і Ярослава, княгиню Ольгу. Нестор переконаний, що кожен правитель має бути патріотом і миротворцем. Він дуже цінив дипломатичність монарха, його вміння миритися з ворожою країною. Це літописець показав на прикладі князя Олега, який уклав

договори між Київською Руссю і Візантією. Цінував літописець і вміння примирити князів, відвернути шляхом переговорів як міжусобну ворожнечу, так і вторгнення ворожих племен на територію держави.

Киянин Нестор створив літописну пам’ятку, що назавжди стала прикладом патріотизму і поваги до інших народів. Автор прагнув, щоб його хроніка дала змогу читачам не тільки поринути в минуле, а й почерпнути з історії урок на майбутнє.

«Повість минулих літ» сприяла становленню історичної науки в Україні, Росії й Білорусії. Ії добре знали в країнах Заходу. В період з XIV до XVIII століття було зроблено понад двісті копій літопису з незначними переробками й доповненнями. Це був один з найповніших літописів Київської Русі, інтерес до якого привертав увагу і до його автора. А ченці Києво‑Печерської лаври з покоління в покоління передавали пам’ять про літописця Нестора — визначного діяча Київської Русі.