26. Гармонія з природою

Під час сіножаті погодою в нас завідувала ворона. Казали, так було років з півтораста. Це вже була наша фамільна ворона. Вона займала позицію на високій сокорині біля нашого куреня, звідки їй було нас добре видно. Вона бачила все, що ми їли й пили, яку рибу спіймали, чи яку пташку поранили косою. Вона бачила все птаство в нашому лісі, усе чула. А найголовніше: вона передбачала погоду, бездоганно вгадуючи наближення дощу чи грому, навіть якщо на небі не було ні хмаринки. Спочатку вона тричі каркала «спеціальним» голосом, і вже після цього дід починав кашляти й позіхати, незабаром і ми кидали граблі й вила і, позіхаючи, падали під копиці.

Усіх нас ворона знала як облуплених. Якось батько, розсердившись, що вона накаркала дощ, попросив Тихона Бобиря застрелити її з рушниці. Що ж ви думаєте? Батько ще й рота не стулив, як ворона злетіла зі своєї сокорини й перелетіла аж за Десну на високий дуб. Тихон навідріз відмовився стріляти, проте віщунка повернулася з‑за Десни тільки надвечір і накаркала такого дощу з грозою, що зіпсував усе сіно.

Звісно, можна припустити, що це нетипова ворона і що дощ міг зіпсувати сіно й без її втручання. Я ж вважаю, що все через ворону. Та я розповідаю тільки про те, що було колись.Та коли вже заговорили про погоду й Тихона, який відмовився застрелити славнозвісну ворону, доведеться розповісти й про самого Тихона. Тільки я спробую описати його неповторний образ не у звичайний спосіб, а з погляду качок, що водилися в нашому озері. Це я зроблю не для вишуканості стилю, а для більшої правдивості: це ж він качок убивав, а не вони його.

Тихон ішов до берега з рябим мисливським собакою. Щойно стара качка побачить, як він, кульгаючи, наближається, одразу ж заганяж своїх каченяток у ситняк! «Добра б йому не було...» Каченята вмить ховалися хто куди, непомітно зникала й качка. Якщо

ж каченята не слухалися матір і далі пустували серед латаття, стара качка не знаходила собі місця. «Рятуйтесь, цілиться! Зараз як бахне, так пір’я і полетить...» Тихон і справді вже цілився. А поки гряне той постріл, є час розповісти про Тихона з людської точки зору. Він був бідною людиною, тому, задля економії зарядів, мусив стати снайпером. Проте диких качок він убивав нечасто. Справа в тому, що в Тихона одна нога була значно коротшою від другої, тоненькою і не розгиналася навіть уві сні. Через це все птаство впізнавало його ще здалеку й ховалося хто куди. Ось так і крива нога ставала на службу гармонії природи!