28. Багатогранний талант

Дивний, вражаючий, романтичний, наче гілка грузинського дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській землі, життєвий шлях Івана Кавалерідзе. Творчість Івана Петровича, батько якого був грузином, пов’язана з Україною, він чудово розмовляв

нашою мовою. Неабияке враження справляє широта творчих інтересів Івана Кавалерідзе: в нього були грандіозні скульптурні доробки, значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній галузі йому вдалося сягнути висот. Митцеві було присуджено почесне звання

народного артиста України. Але стосовно Івана Петровича слово «артист» можна тлумачити в його давньому значенні: людина, котра досягла високої майстерності в мистецтві в цілому. В образотворчому мистецтві, в драматургії, в кінорежисурі — усюди він був істинно народним артистом. Кінофільми «Злива», «Запорожець за

Дунаєм», «Григорій Сковорода», пам’ятники Тарасові Шевченкові в кількох містах України — такий доробок не в усьому споріднених, а часом і досить далеких одне від одного видах мистецтва, поєднаний в одній особі.

Що ж є визначальним у художній сутності митця, до чого він сам тяжів? Його завжди цікавили постаті відомих особистостей, образи яких є досить складними: княгиня Ольга, Тарас Шевченко, Лев Толстой, Федір Шаляпін і найулюбленіший — філософ і мандрівник Григорій Сковорода, який був близький художникові своїми поглядами на призначення людини. Саме Сковороді присвятив Іван Кавалерідзе понад півстоліття творчих пошуків.

У душі він плекав образ філософа, але не знав, коли і в якому виді мистецтва втілить його. Приємним і несподіваним сюрпризом стало замовлення пам’ятника Григорію Сковороді в одному містечку на Полтавщині до двохсотріччя з дня народження Григорія Савича.Осінь 1922 року була найнапруженішим періодом у житті скульптора. Працювати доводилося за важких, несприятливих умов: на пам’ятник бракувало грошей, граніту, бронзи, вкрай стислими були терміни виконання роботи. Та Іван Петрович невпинно працював, лише ненадовго відволікаючись на сон і їжу і вже зовсім зрідка на

короткі прогулянки. Так, за чотири місяці безперервної праці було створено образ мандрівного поета, який і сьогодні вражає новаторством і сміливим трактуванням зовнішності й характеру.

Відтоді тема Сковороди стає провідною для Кавалерідзе: створено кілька погрудь і барельєфів філософа, меморіальна дошка для будинку Києво‑Могилянської академії, кінофільм про поета. Перлиною ж цього захоплення став пам’ятник Григорію Сковороді,

споруджений 1977 року в Києві на Контрактовій площі. У цьому пам’ятнику, який вражає реалістичністю і простотою постаті філософа, втілено образ Сковороди‑мандрівника, сіяча правди. Замріяно й пророче дивиться Григорій Савич на Києво‑Могилянську

академію, ніби вбачає щасливе майбуття свого народу.

Життєдайним зерном, яке дало щедрий ужинок, став Сковорода для митця. Наслідуючи свого героя, Іван Петрович до кінця життя залишався вірним його образові: думки філософа, любов до світу і людей були визначними для Івана Кавалерідзе.