113. Суть радянської індустріалізації та джерела її реалізації.

Було висунуто завдання перетворення Радянської держави з країни, що ввозить устаткування, в країну, що його виготовляє. Під таким гаслом пройшов XIV з'їзд партії. Було визнано, що вирішити проблему індустріалі­зації можна лише завдяки ретельному її плануванню і розробці п'ятирічних планів розвитку народного господарства.

У січні 1933 р. на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін зробив доповідь про підсумки першого п'ятирічного плану. Було заявлено про безумовне виконання головного завдання п'ятирічки — перетворення СРСР з країни аграрної на країну індустріальну. Підтверджувалося це співвід­ношенням у ВВП частки промисловості — 70 % і частки сільського госпо­дарства — 30 %. Але ці показники були наведені в грошових, цінових оцін­ках, що істотно змінювало картину, бо ціни на промислові товари були дуже високі (вони визначалися не ринком, а державою), а ціни на сільськогоспо­дарські товари (з тієї ж причини) — украй занижені.

Визначивши курс на модернізацію промислового по­тенціалу країни, радянське керівництво одразу зіштовхнулося з проблемою коштів для розвитку індустрії.

Одним з головних джерел накопичення коштів для індустріалізації став перерозподіл доходів населення на користь держави. Перекачування коштів йшло різними каналами:

- податки з населення

- внутрішні державні позики, що розміщувались як серед міського, так і сільського населення

Проводилися й заходи, спрямовані на збільшення прибуткової частини державного бюджету й фінансування індустріалізації. Ними були:

- грошова емісія, що не припинялася з 1930 р.

- податкова реформа 1930 p., що сприяла перерозподілу коштів з легкої промисловості у важку.

- суттєвим джерелом доходу бюджету став продаж горілки

Оскільки бюджетних коштів не вистачало, були залучені додаткові дже­рела, що явно характеризують антинародну, хижацьку природу радвлади. Такими джерелами були:

-продаж на зарубіжних ринках (часто за безцінь) унікальних художніх цінностей, що зберігалися в музеях країни;

-створення в усіх великих містах магазинів Торгсину (формально для торгівлі з іноземцями, а фактично для викачування у громадян залишків зо­лота й коштовностей);

-зерновий експорт, що давав валюту, а також продаж за кордон нафто­продуктів, лісоматеріалів, хутра, льону.

Прискорювало й здешевлювало індустріалізацію також те, що багато ви­дів сировини та матеріалів для важкої промисловості уряд отримував даром, без оплати, оскільки вони здійснювалися працею багатьох мільйонів ув'яз­нених в концтаборах ГУЛАГу.

Характеризуючи відмітні риси індустріалізації, слід зазначити, що в першій п'ятирічці змінювалася галузева структура промислового виробни­цтва — форсований розвиток отримали галузі важкої індустрії й створюва­лися нові центри її розвитку. У другій і третій п'ятирічках тривала політи­ка «соціалістичної» індустріалізації. Проте народне господарство, кероване не ринковим попитом, а централізованим плануванням, відрізняла всі ці роки різко виражена диспропорційність галузевого розвитку.