38.Економічна думка періоду первісного нагромадження.

Капіталізація господарства Англії, посилення її зовнішньоекономічної експансії у XVII ст. та розвиток мануфактурного виробництва, що набирав потужності, сприяли виникненню нових процесів та явищ, які виходили за межі меркантилістської доктрини, але по­требували свого теоретичного обґрунтування. Концепція, якої дотримували­ся меркантилісти, вже не могла забезпечити пояснення нових проблем та питань, що виникали в процесі формування та утвердження товарного гос­подарства. Видатний англійський економіст сер Вільям Петті (1623—1687), на відміну від традиційного на той час меркантилістського емпіричного опису економіки, виявив інші підходи до аналізу сутності економічних явищ і про­цесів,і власне, першим застосував іншу — загальнонаукову парадигму. Петті застосував метод наукової абстракції для виявлення «таємничої природи» економічних явищ. Започаткував новий напрям економічної науки – класичну політичну економію. У 60-80-х роках XVII ст.. висловлюючи відмінну від позицій мерканти­лістів щодо багатства, яке утворюють не тільки дорогоцінні метали та камені, включаючи гроші й землі, будівлі, товари, В. Петті розкривав суть капіталізації. Він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, в земля —його матір’ю. В. Петті проголосив, що багатство створюється насамперед працею і її результатами, заперечуючи тим самим «особливу» роль грошей у господар­ському житті. Розвиваючи цю тезу, В. Петті виступав проти заборони вивезення грошей, виявляючи свою прихильність до кількісної теорії грошей. В. Петті одним із перших висловив ідею про наявність в економіці об'єктивних, пізнавальних закономірностей, які він порівнював із законами природи, чим зробив великий крок у розвитку принципів загальнонаукової парадигми та політичної економії. Трактуючи гроші як особливий товар, що виконує функції загального еквівалента. В. Петті висловив у цьому ключову ідею обміну в умовах товарного виробництва, яка забезпечила протягом на­ступних двох століть розвиток теорії грошей і кредитів.

Ще один представник економічної думки періоду виникнення ринкового господарства, що став родоначальником політичної економії у Франції - П’єр Лепезен де Буагільбер (1646—1714), який самостійно дійшов до ідей природного порядку, невтручання держави в господарську діяльність, природної ціни та ринкового саморегулювання. Будучи виразником й захисником інтересів селянства, як власник родового маєтку, він безпосередньо відчував на собі занепад сільського господар­ства. Він намагався розібратися у причинах низького рівня життя у провінціях Франції на межі XVII—XVIII ст. У декільком книгах він виклав «систему» реформ буржуазно-демократичного характеру, які пропонувалися як шляхи подолання негативних явищ в економіці. Справедливо засуджуючи меркантилізм, П. Буагільбер, разом із тим, умисно абсолютизував роль сільського господарства в економічному розви­ткові країни, недооцінюючи роль грошей як товару, заперечував їх реальне значення у примноженні майнового багатства. Незалежно від інших дійшо­вши до розуміння того, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а у всій багатоманітності та різноманітттогті благ і речей, Буагільбер виступає з ідеєю економічного лібералізму, невтручання держави у сферу економічної діяльності. Надав характеристику процесу становлення та переходу до товарного господарствав аграрній сфері і суті товарного господарства. Ідеї були розвинуті фізіократами.

Фізіократами було названо групу французьких мислителів, що згуртува­лися навколо доктора Франсуа Кене і розвивали нову систему поглядів, нову теорію — фізіократизм, або буквально природовладдя. Найбільш відомими представниками фізіократизму були Віктор Мірабо, Дюпон де Немур, Мерс'є де Ларівьєр, Венсан де Гурне, Жак Тюрго.Із прихильників фізіократичних поглядів сформувалася наукова школа еко­номічного лібералізму, в основі якої покладена ідея повної економічної свобо­ди, коли держава не втручається у виробничу, торговельну та фінансову діяль­ність своїх підданих.