119. Зробіть порівняльний аналіз спроб та результатів реформування радянської господарської системи у 60-х та в другій половині 80-х років хх ст.

Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березне­вого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «Косигінською») мала на меті вдосконалити планування та економічне сти­мулювання й була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської са­мостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічні стимули й гос­подарський розрахунок.

Передусім було вирі­шено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республікнські та союзні міністер­ства за галузями промисловості.

Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи плану­вання та економічного стимулювання. Нова система передбачала таке поєд­нання методів господарського керівництва, за якого акцент робився на поси­ленні економічних методів, що відповідно підвищувало вимоги до роботи Держплану.

З метою розширення господарської самостійності підприємств передба­чалося скорочення кількості обов'язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенкла­тура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності; платежі в бюджет та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень і впровадження виробничих потужностей; найважливіші завдання з упрова­дження нової техніки; показники матеріально-технічного постачання.

Розширення прав і самостійності підприємств передбачалося здійснити в поєднанні зі зміцненням госпрозрахунку та посиленням матеріального стимулювання, що повинно було, на думку реформаторів, забезпечити більш високий рівень поєднання особистих і колективних інтересів із загально­державними.

Об­межувалося централізоване («безплатне») фінансування капітальних вкладень і передбачалося впровадження довготермінового кредитування.

Реформою передбачалося також переведення капітального будівництва від безплатного бюджетного фінансування на кредитні засади через довгостро­кове кредитування, щоправда, лише для об'єктів, які окупалися б у короткі те­рміни

Реформа передбачала зміни відносин між підприємствами та держав­ним бюджетом не лише в питаннях фінансування ним капіталовкладень. Платежі підприємств до бюджету також переводили на економічну основу: їх головною формою мала стати плата за фонди, яка визначалась у відсот­ках (найчастіше — 6 %) до їх вартості.

Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Пере­дусім було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків у разі прода­жу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на поперед­ньому рівні, а різниця покриватися за рахунок державного бюджету.

Також було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво сільськогосподарських машин і добрив.

Численні суперечності реформи можна б було усунути, рухаючись поетап­но до ринку. Проте це було неможливим через політико-ідеологічні причи­ни. Тому економічна реформа в СРСР уже наприкінці 60-х років почала згор­татися, стали повертатися до детального планування та оперативного керівництва підприємствами з боку міністерств і відомств.

Другим кроком до кординальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985р.) пленум ЦК КПРС, на якому нове крівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав грунтуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарствана базі найновіших досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі і всьго народного господарства, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав ламкт командно-адміністративної системи, а лише її вдосеоналення; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на затратний шлях, а тому принести кардинальних позитивних змін був неспроможний.

Проте прийняті на цьому етапі заходи дали деякий позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшились капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розвязано антиалкогольну компанію.

У другій половині 80-х років такий підхід ще не став основою реформування радянської економіки, але вже перші кроки на цьому шляху – ухвалення законів «Про інивідуальну трудову діяльність» (1986р) і «Про кооперцію» (1988 р.) означали відступ від традиційного трактування соціалістичної економіки.

Власне ж еокномічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «закон про державне підприємництво», відповідно до якого підприємства отримали право самостійно планувати свою діяльність.

Загалом механізм цієї реформи не відповідав декларованим цілям. Фактично він не допускав плюралізму власності, не зачіпав основ адміністративно-командної системи управління та не змінював мотивацію до праці.

Таким чином, директивно-планові регулятори були порушені, а ринкові так і не запроваджені.

Водночас не було зроблено жодних кроків для структурної перебудови української промисловості.

Певні перетворення вфдбулись і в аграрному секторі. Вони зводились до перебудови системи управління в сільському господарстві, деякого розширення самостійності колгоспів і радгоспів, а також надання прав безпосереднім виробникам брати землю в оренду на тривалий термін і розпоряджатись виробленою продукцією. Проте ціі заходи не дали позитивних результатів. Кризові явища в економіці наростали, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.