120. Становлення національної господарської системи України в першій половині 90-х років хх ст.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (як політично, так й економічно) держави — України було про­голошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серп- ня 1991 p.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної та соціально-економічної ситуації. Перед суспільством по- стало завдання докорінної перебудови існуючої системи, реалізація якого визначалася радикальними змінами в основних його підсистемах — полі- тичній, соціальній, економічній та духовно-культурній сферах:

• в політичній сфері відбувається перехід від тоталітаризму до демократії;

• в соціальній сфері — перехід від людини-гвинтика до свідомого індиві­да, творця власної долі;

• в економічній сфері — перехід від командно-адміністративної системи до ринкової, а власності на основні ресурси — від державної до приватної;

• в духовно-культурній сфері — перехід від класових до загальнокультур­них цінностей.

Усі ці зміни відбуваються в процесі становлення національної держави та формування її інститутів, зокрема:

• запровадження атрибутів державності;

• створення власних збройних сил та їх реструктуризація;

• формування основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової;

• прийняття Конституції України, яке відбувається лише 28 червня 1996 р. Це завершує процес становлення політичної системи України як цілісного організму.

Ці процеси наклали певний відбиток на шляхи формування засад національної ринкової системи:

• воєнно-промислового комплексу (високий рівень мілітаризованості еко­номіки);

• паливно-енергетичної системи;

• виснаженість (моральна і фізична) промислового потенціалу;

• незавершеність циклу промислового виробництва;

• проблеми аграрного сектору;

• тотальне одержавлення економіки та її монополізація.

Основою функціонування промислового сектору радянської України був воєнно-промисловий комплекс, інтереси якого і визначали характер розвитку промисловості України.

Реформована у 60-ті роки паливна галузь республіки була орієнтована на використання нафти та газу, але основні запаси цих корисних копалин в Україні вже були вичерпані. Протягом декількох десятиріч Україна корис­тувалася дешевими енергоносіями зі Сходу, що жодним чином не сприяло розробці енергозберігаючих технологій.

Українська економіка протягом багатьох років виконувала функції сиро­винного придатку, продукція, що вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці.

Господарська система України відзначалася також надзвичайно високим рівнем одержавлення та монополізації, успадкованим від минулих часів.

Отримала незалежна Українська держава у спадок й істотно деформова­ні пропорції у розвитку та відставання сільського господарства, що базува­лося на інвестиційній політиці «за залишковим принципом» на основі колго­спно-радгоспної системи.

Отже, економіка країни потребувала глибокої та докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи на іншу з метою забезпечення її ефективного функціонувння.

121. Формування теоретичних засад обґрунтування шляхів переходу до ринкової системи в українській економічній літературі 90-х років ХХ ст. Разом із тим на роз-к Укр.ек-ки негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки. Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з'являється низ­ка публікацій, присвячених обґрунтуванню концепції структур­ної перебудови, і передусім трансформації промислового комплексу, питанням оптимізації галузевої структури національного виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності на сві­тових ринках. У колективній монографії «Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике» доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, ствер­джується, що «ефективнішою вважається та структура виробниц­тва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матері­алів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (спожив­чих та інноваційних товарів)-відповідно більшою». Щодо наявної структури промислового виробництва в Україні, то, на думку авторів, вона є «нераціональною як з економічної, так і з соціальної точок зору, оскільки в ній переважають еколо­гічно шкідливі виробництва», а відтак вона потребує кардиналь­ної трансформації передусім у бік наукоємних виробництв . Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева «Восстановлеиие и структурная трансформация промьішленного комплекса Украиньї». Автор як основу структурної політики роз­глядає політику промислову, «що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу та його структурну трансфор­мацію», головними складовими якої є проблеми енерго­збереження, досягнення енергетичної безпеки держави й організа­ції імпортозамісного виробництва. Основою промислової політики України, па його думку, має стати посилення конкурентоспромож­ності національної економіки. Але, зосередившись на питаннях структурної переорієнтації промислового комплексу країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інституціонально-структурних перетворень складових цього важливого процесу. Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки струк­турна перебудова насамперед має спрямовуватися на формування та розвиток ринкового середовища. З огляду на це для України й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обгрун­тування та здійснення комплексу інституціональпих реформ: приватизація та законодавче закріплення прав інституту приват­ної власності, формування конкурентного середовища, вдоскона­лення інституту права, становлення правового поля господарю­вання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація тіньової економіки. Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спрямованості структурної політики стає основою бага­тьох економічних досліджень. П. Єщенко, розглядаючи особливості формування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не лише на макроекономічних по­казниках та аналізі структури промислового виробництва, а й на особливостях формування нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він стверджує, що найважливішим зав­данням у процесі трансформації української економіки є необ­хідність «подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку». Отже, напр. XX — на поч 21ст. істотно розширю­ється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудо­ви української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічно­го розвитку й структурної трансформації економіки іпституціо-нальну модернізацію. Усе це дає підстави стверджува­ти, що, па думку багатьох українських економістів, саме інсти-туціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проб­лематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

122. Ринкова трансформація господарської системи України в 90-х роках ХХ ст. На практиці вже з початку 1992 р. був запроваджений в обіг купоно-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти — гривні. Україна стає на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси населення. У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи національ­ної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» включали цілий ряд захо­дів, наприклад, роздержавлення, приватизація, структурна перебудова та модернізація промисловості, відмова від низки принципових положень, прийнятих при утворенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки за­провадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків з краї­нами Співдружності на основі світових цін, переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу України до МВФ у квітні 1992 р. Економіка України переживал аглибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім, це катастрофічне падіння основних економічних показників. Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення струк­турного розбалансування економіки України. Одночасно випереджаючими темпами зростають ціни на продукцію базових галузей: на продукцію вугільної промисловості, металургійної та нафтопереробної промисловості. Істотне погіршення галузевої структури національного виробництва. Спроба змінити ситуацію за рахунок емісійних кредитів лише стимулювала подальше зростання бюджетного дефіциту. На цьому фоні істотно підвищувався податковий тягар на товаровиробників, посилювалися фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно по­значалося на економічній ситуації. Зростає заборгованість з виплат заробітної плати та ін­ших виплат (пенсій, стипендій). Це все було результатом непродуманої дефляційної політики монетаристськими методами без обмежень видатків державного бюджету, які продовжували зростати. Тільки за першу половину 1993р. обсяги кредитування дефіциту державного бюджету Національним бан- ком зросли вдвічі. Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована президентом Л. Кучмою у 1995. Програма передбачала низку заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток під­приємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. У жовтні 1995 р. у країні починає здійснюватися курс на радикальні економічні перетворення, в ході реалізації якого відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації, а також суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо.

Наступні роки показали, що використання методів «монетаристського адміністрування» у керівництві економікою не змогло забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи, хоча і дали деякі пози­тивні результати. Друга половина 90-х років в економіці України характеризується прого­лошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки. Разом з тим у цей період в Україні вже сформувалася досить розвинута ринкова інфраструктура, визначилася певна спрямованість валютної, кредитної політики.

123. Теоретичне обґрунтування трансформаційних процесів в українській економічній літературі кінця ХХ — початку ХХІ ст. Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних на­прямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найваж­ливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обґрун­тувати шляхи переходу від централізованого планово-директив­ного господарства до ринкової економіки. Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуаль­них теорій, що існували у світовій економічній науці, на підставі яких сформувалися два напрями такого переходу. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетарист-ської, або ортоліберальної) концепції, яка сформувалася на основі відкидання або суттєвого обмеження державного регулювання економіки та структурної політикию. Другий напрям у підґрунті мас кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Ще у 1990—1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: «Про власність», «Про бюдж.у систему», «Про підприємн.», «Про банки і банк. діяльн» тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки. Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфрастр. через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Укр. вже від поч.1992 р. ступи­ла на шлях безпос. Ринк. Перетв., не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теорем. та практ. бази. На практиці від початку 1992 р. був запроваджений в обіг купон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної нац.. валюти— гривні. У березні 1992 р. Верховна Рада Укр. ухвалила «Основи національної економічної політики Укр.», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватиза­цію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, відмову від деяких принципових положень, прийнятих під час ство­рення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки за­провадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні рийки тощо. Певного мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до Міжнар. валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Власне, вступ до МВФ та певні кроки, зумовлені його вимогами, більшість українських економістів розглядають як винятково негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що «економічна політика, що її проводили в Україні, привела країну до глибокої економічної кризи. Власне, реформи хоча й проголошувалися, але на ділі не про­водилися. Аналізуючи цю ситуацію, академік І. Лукінов зауважу­вав, що «таке бездумне трансформування, яке несе у собі елементи необгрунтованого романтизму або авантюризму, є антинародним і вступає у суперечність із прогресивним напрямом економічного зростання та розвитку. Саме через відсутність всебічно обгрунто­ваної комплексної програми ринкових реформ та механізму їх по­слідовного практичного втілення Україна потрапила в особливо складне економічне становище» [9, с. 6]. Своєю чергою, А. Галь­чинський назвав ці процеси «імітацією реформ». Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім цс катастрофічне падіння основних економічних показників.Падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко зменшили бюджетні над­ходження від промисловості, тоді як видатки бюджету невпинно зростали. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення. Боротися з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами: було запроваджено фіксований курс купоно-карбованця відносно долара, але цей крок лише інтенси­фікував поширення «тіньової економіки», збільшив втрати вітчиз­няних експортерів, а також посилив відплив капіталів за межі України, що знекровлювало економіку країни. До того ж поси­люється бартеризація зовнішньої торгівлі, причому бартер був надзвичайно невигідним для української економіки: як правило, експорт відбувався за заниженими цінами, а імпорт — за завище­ними. Нееквівалентні експортно-імпортні операції зумовили зро­стання зовнішньої заборгованості України.