29.Українські міста та еволюція організації їх господарства доби середньовіччя.

Стародавні міста в Київській Русі розвивалися під впливом внутрішніх факторів. Багато міст заснували князі, зокрема Галич, Львів, Ярослав, Ізяслав, Володимир та ін. Виникали міста і з боярських садиб. Феодальні міста розвивалися з центрів міжплемінних союзів. Часто міста формувалися на місці оборонних засік, навколо яких групувалося населення, шукаючи захисту від степових кочівників. Місто або замок був одночасно резиденцією князя чи боярина і укріпленням на випадок нападу. Роль цієї частини міста особливо зросла під час феодальних міжусобиць. Ремісничі майстерні, житлові будинки та інші споруди розміщувалися навколо замку в передмістях. Економічним осередком і центром громадського життя міста був "торг" — ринок. Міста належали удільним князям, великим боярам, були центрами ремісництва і торгівлі для сільської округи, що тяжіла до них. Міста зберігали зв'язок із сільським господарством. Ремісники і купці розводили велику рогату худобу, коней, кіз, овець, свійську птицю. За містом були угіддя, що їм належали. Тут вирощували сільськогосподарські культури, заготовляли сіно, виділяли пасовища тощо. Житлові будинки ремісників майже не відрізнялися від селянських хат. XIV—XV ст. були періодом урбанізації Європи. Досить швидко зростала чисельність міст в Україні. Відбудовувались старі міста, зруйновані ординською навалою, виникали нові. Міста належали державі (20%), церкві та магнатам (80%). Міщани постійно відчували тиск з боку власників. В Україні королівська влада виступила на захист інтересів феодалів, а не міст, як це було в Західній Європі. Однак для того щоб забезпечити мінімальні умови розвитку міст, литовські великі князі, польські королі, феодали надавали містам України можливість обмеженого самоврядування. За зразок бралася хартія вольностей міста Магдебурга, тому це право дістало назву "магдебурзького. Протягом XIV —XV ст. магдебурзьке право отримали Санок (1339 р). Львів (1356 p.), Кам'янець-Подільський (1374 p.), Луцьк (1432 p.), Кременець (1438 p.), Житомир (1444 p.), Київ (1494 p.). Населення звільнялось від натуральних повинностей і сплачувало грошові податки з торгівлі та промислів. Міське населення звільнялося від управління й суду великокнязівського або королівського намісника. Міське самоврядування — магістрат складався з "лави" на чолі з війтом (суд у кримінальних справах) і ради з бургомістрами (адміністративний орган і суд у цивільних справах). Ремесла і промисли на території України пройшли тривалий шлях розвитку. В другій половині І тис. н. е. переважала реміснича промисловість.Залізоробне виробництво поділилося на металургійне та ковальське. Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Значних успіхів досягло гончарне ремесло. До кінця 11 тис. н. е. гончарний круг поширився по всій території України, витіснивши ліплену кераміку. Київська доба ознаменувалася розквітом ремесла. Ремісники мешкали в містах, феодальних замках, боярських вотчинах, сільських поселеннях. Міське ремесло відрізнялося від сільського складністю, лювання, полірування, паяння. Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Інтенсивно розвивалося гончарство. Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітнішими формами. Високого розвитку набули будівельна справа і архітектура. У Києві були споруджені Десятинна церква, Успенський і Софіївський собори. Золоті ворота, в Галичі — 20 мурованих церков, серед яких Успенський собор, в Чернігові — Спаський і Борисо-Глібський собори. У містах Київської Русі ремісники селилися за професійним принципом, утворювали спілки, що називалися дружинами. Кожна дружина, як і цехи у Західній Європі, виробляла свій статут, виконувала військові повинності перед князем.

30.Розклад натур. госп. та зародження товарного господарства в країнах Зах. Євр. в пізньофеодальний період (кінець ХУ – початок ХУІ ст.)..

Кінець XV – початок XVI ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Розклад натурального господарства був пов’язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феодальної земельної власності на об’єкт купівлі-продажу, використання найманої робочої сили, посилення майнової та соціальної диференціації тощо. Передумовами розкладу натурального господарства та зародження товарного господарства були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натуральних форм феодального господарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх національних ринків. На кінець XV швидко зростає роль феодальних міст, в яких стрімко розвиваються ремісничі виробництва, які перетворюються на дрібнотоварні, поглиблюється суспільний поділ праці, розвивається внутрішня та зовнішня торгівля, зростає роль грошей.Зростання ринку, втягування с/г в товарно-грошові відносини лягає в основу цих процесів.

Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається на різних господарських рівнях: міжнародному, макроекономічному, національному, мікроекономічному. У процесі розкладу натурального господарства та зародження товарного господарства вирішальна роль належить розвиткові науки, техніки, промисловості, с/г виробництва. Розвивається домене виробництво, відбувається перехід до вогнепальної зброї, винайдено телескоп, мікроскоп, термометр та ін.

З розвитком товарного виробництва найзаможнішими мешканцями міст стають купці. У містах Зх Європи зароджується промислове й торговельне підприємництво. Замість відробіткової та продуктової ренти, характерних для часів феодалізму, поступово починає переважати грошова рента (відбувається процес комутації ренти). Змінюються форми особистої залежності селян.

У Франції було ліквідовано панщину (примусову працю селян у господарстві феодала) і замінено на грошові платежі. Скасування панщини означало ліквідацію власного господарства феодала. Кріпаччина стає непотрібною, а натуральний оброк замінюється на грошовий. Відбувається подальший розвиток обміну, виникають зміну у фінансовій сфері. Разом з містами зростає торгівля. Розвиваються кредитно-позикові операції, особливо у сфері транзиту й оптових операцій. Бурхливо розвиваються ярмарки. Італійці перші, а згодом і вся Європа опановує такі фінансові інструменти, як векселі, кредити, позики, торгівельні угоди, ломбардт тощо. Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було по­ступитися менш регламентованому мануфактурному виробни­цтву. Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво. Складні операції європ купецтва, розширення тор­г оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи — біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіоне­рів, Пізніше почали утворюватися банківські кон­тори та банки. Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови торгів­лі, правовий захист. Іншими формами об'єднання за торгов інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купець­кі товариства, асоціації купців кількох міст. Великою популяр­ністю користувався торгово-політ союз купецтва північно-європ міст — Ганза (об'єднання, спілка), який монополізував торгівлю півн Європи. Ганза мала досить розгалужену структуру, в неї входило кілька сотень міст, вона мала кілька філій.