logo
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

110. Політика „воєнного комунізму” та її відображення в дискусіях 20-х років хх ст.

Еко­номічна політика, що здійснюваласяу 1917-1920 рр. отримала назву політи­ки «воєнного комунізму». Вона означала воєнну диктатуру з широким за­стосуванням примусових заходів у господарстві й мала такі складові:

• націоналізація всіх підприємств;

• запровадження (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна моно­полія держави й тверді ціни, продзагони тощо);

• централізація розподілу сировини та готової продукції;

• введення (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші сільськогосподарські продукти;

• мілітаризація народного господарства, встановлення державного конт­ролю над виробництвом.

Одним із центральних заходів «воєнного комунізму» стала продрозкладка (січень 1919 р.), за якою селя­ни повинні були безплатно здавати всі «надлишки» продовольства.

У промисловості «воєнний комунізм» означав повну націоналізацію з жорсткою централізацією управління через Вищу раду народного господар­ства (ВРНГ).

В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комунізму» почався з відновлення радянської влади на початку 1919 р. Тут одразу ж розгорнулось одержавлення фінансів, транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видо­бувної, металургійної, машинобудівної, цукрової.

Економічні зв'язки між містом і селом руйнувалися, що ще більше загос­трювало продовольчу проблему.

Жорстка «воєнно-комуністична» політика зруйнувала село і майже нічого не дала місту. Невдоволення селян знову зросло, і з кінця 1920 р. переросло в потужний повстанський рух. Придушення цього руху було покладено на регулярні збройні сили.

. Дві основні течії, які визначили глибокий вододіл в економічній думці на початку століття, — з одного боку, економічна теорія, що формувала­ся науковцями на засадах основних політико-економічних шкіл, з іншого — теорія марксизму в його ортодоксальному варіанті — продовжували розвиватися в стійкому протистоянні.

Перша течія в Україні була представлена цілою плеядою відомих україн­ських учених-економістів. Серед них були В. Косинський, К. Воблий, Є. Слуцький, Л. Яснопольський, Г. Кривченко, В. Левитський, М. Птуха, М. Соболєв, П. Фомін, Ф. Дунаєвський, Я. Діманштейн, С. Фесенко й багато інших. Що ж до другої течії суспільно-економічної думки в Україні, яка склалася в роки радянської влади як офіційна, то вона була представлена пе­реважно державними, партійними та господарськими діячами.

Характерною рисою полі­тичної та економічної літератури цих років стали пропаганда з позицій офі­ційної влади необхідності державного централізму та включення господарс­тва України в єдину систему централізованого управління й планування, запропоновану РСФРР, створення відповідних органів обгрунтування прин­ципів головної економічної ланки, ударності, єдиноначальності, мілітариза­ції праці тощо, характерних для часів «воєнного комунізму».

Украй негативно ставилися до економічної програми більшовиків В. Косин-ський, В. Левитський, К. Воблий та інші провідні українські вчені-економісти. Особливий наголос вони робили на негативних соціальних та економічних нас­лідках, до яких може призвести реалізація аграрної частини цієї програми.

В результаті реалізації за­ходів політики «воєнного комунізму»

> відбулося загальне одержавлення господарства;

> з економіки було усунено категорію ринку з усіма відповідними йому вартісними показниками;

> ігнорувались об'єктивні економічні закони;

> відбувався процес натуралізації економічних відносин, ліквідації товарно-грошових відносин, заміни купівлі-продажу організованим розподілом державних ресурсів. Це стало могутнім гальмом на шляху економічного відродження країни.