logo
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

108. Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема р. Коуза.

У сучасному розумінні

трансакційні витрати це витрати, що забез­печують перехід прав власності із одних рук до інших і охорону цих прав. На відміну від трансформаційних витрат, трансакційні витрати не пов'язані із самим процесом створення вартості. Вони забезпечують трансакцію. Уперше поняття «трансакційних витрат» використав Р. Коуз, який у статті «Природа фірми» (1937 р.) визначив трансакційні витрати як витрати функціонування ринку.

Р. Коуз протиставляв трансакційні витрати, які стосувалися лише рин­ку, так званим агентським витратам, що виникають усередині фірми.

На середину XX ст. трансакційні витрати розуміються переважною біль­шістю вчених інтегрально, як втрати функціонування системи. Трансакцій­ні витрати — це витрати, що виникають, коли індивіди обмінюють свої права власності в умовах неповної інформації або підтверджують їх у тих самих умовах.

У зв'язку з виявленням трансакційних витрат можна також вести мову і про трансакційний сектор економіки. Якщо донедавна основний економіч­ний аналіз було спрямовано на вивчення економіки в межах інституціональ-ної структури, то Р. Коузу вперше вдалося по­ставити і частково розв'язати питання, яке традиційною теорією навіть не ставилося: чому існує фірма, якщо є ринок?

Під системою прав власності, згідно з поглядами А. Алчіана та Г. Демсетца, розуміють усю сукупність норм, що регулюють доступ до рідкісних ресурсів.

Необхідною умовою ефективної роботи ринку є точне визначення, або «специфікація», прав власності, що знижує невизначеність у взаємовід­носинах і створює передумови для оптимального використання рідкісних ресурсів.

З точки зору суспільства права власності виступають як «правила гри», які впорядковують відносини між окремими агентами, а з точки зору інди­відуальних агентів вони являють собою «пучки правомочностей» на прий­няття рішень з приводу того чи іншого ресурсу.

Специфікація права власності передбачає закріплення за кожною правомочністю чітко визначеного власника, а не визначення єдиного й абсолютного власника ресурсу.

Р. Коуз дійшов висновку, що витрати з діловодства ніколи не дорівнюють нулю. І цей висновок дістав назву «теорема Коуза», яка проголошує: «Якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розмі­щення ресурсів (структура виробництва) залишатиметься незмінним і ефективним незалежно від змін у розподілі прав власності».

Із теореми Коуза випливає кілька важливих теоретичних і практичних висновків. По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. По-друге, теорема Коуза відводить від ринку звинувачення у «провалах» і свідчить про те, що до деградації зовнішнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності. По-третє, виявляє клю­чове значення трансакційних витрат. По-четверте, вона доводить, що по­силання на зовнішні ефекти — недостатня підстава для державного втру­чання.