logo
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

79.Світова економічна криза (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. «Новий курс» д. Ф. Рузвельта.

Екон криза 1929-1933 рр відома в історії як «Велика депресія», охопила майже всі країни світу, але найбільше постаждали США.

Причини св. Ек. кризи. Відставання купівельно­го попиту від зростання обсягів виробленої продукції. Це наблизило впритул економіку до надвиробн. Нагро­мадження фондів погашення й амортизаційних відрахувань, які не мали потреби в поновленні устатку­вання. Розміри нагромаджень виявилися великими, тому був по­трібен величезний обсяг нових інвестицій, щоб поглинути ці доходи. Не­розв'язані проблеми розвитку фермерських господарств. Укруп­нення господарств три­вало за умов інтенсифікації виробництва, тоді як обсяги внутріш­нього ринку не зростали, що спричинило надвиробництво сіль­ськогосподарської продукції. Монополії невпинно поглинали дрібніших конкурентів. Присто­совуючись до ринку, монополістичні об'єднання скорочували виробництво, намагаючись водночас підвищувати ціни на власну продукцію.

Наслідки кризи. «Велика депресія» та економічний розвиток європейських країн і США упродовж першої третини XX ст. поставили під сумнів справедливість аналізу ринкової економіки як гармонійної саморегулювальної системи, що врівноважує попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Навіть за умови раціональної поведін­ки індивідуальних економічних агентів сукупний результат зов­сім не обов'язково є оптимальним, бо макросистема розвивається за власними законами, що не аналізуються теорією загальної рів­новаги.

Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Зростання державного контролю над банківською системою, посилювався контроль над біржею і ринком цінних па­перів. Закон про відновлення національної промисловості вводив си­стему державного регулювання промислового сектору., створені «кодекси чесної конкуренції». Вони повинні були встановлювати розміри виробництва, визначати рівень ЗП і тривалість роб. дня, розподіляти ринки збуту між окремим конкурентами. Антикризова аграрна політика Ф. Рузвельта, здійснювана на підставі закону про регулювання сільського господарства задля підвищення цін на с\г продукцію до рівня 1909-1914рр. (це відбувалося через скорочення посівних площ і поголів’я худоби, фінансування фермерської заборгованості, кредитування фермерів) . Закон про соціальне забезпечення відкривав шлях до ство­рення пенсійних фондів і затверджував практику виплат допомоги за безробіттям. Національний закон про трудові угоди надав чинності діяльності проф­спілок, робітники здобули право укладати колективні договори і влаштовувати страйки.

На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом по­рятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері.

Головним у діяльності уряду британії було:1)виправлення дисбалансу бюджету;2)поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі.Англійці залишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча така політика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931—І934 роках уряд Вели­кої Британії головним економічним завданням вважав забезпе­чення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадсь­ких робіт. Ця політика передусім стосувалася державного секто­ру і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із най­меншими втратами.

«Велика депресія» 1929-—1933 років далася взнаки й на гос­подарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припи­нення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важ­ку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протиді­яти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Ні­меччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер.  Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господар­ства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повер­нення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою — світове панування.