55. Економічні передумови Визвольної війни українського народу (1648-1676)

З 1569 р. більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Це було результатом люблінської унії. Найважливішим наслідком цього стало стрімке зростання великого феодального землеволодіння.

Розвиток товарно-грошових відносин, бажання феодалів збільшити при­бутковість господарств привели до певного прогресу в сільськогосподар­ському виробництві.

Зі зростанням фільваркової системи, поширенням панщини відбува­ються істотні зміни у соціальному стані селян. Польські сейми видали ряд законів, що суворо забороняли се­лянам без дозволу феодала покидати свій наділ і остаточно закріпачили селян.

Під впливом зростання торгівлі в товарно-грошові відносини поступово втягувалися і селянські господарства, як наслідок, також розпочинається процес соціального розшарування селянства.

На межі XVI - XVII ст. набувають подальшого розвитку ремесло і торгі­вля, що супроводжується розвитком старих та виникненням нових міст і міс­течок. Ремісники майже всіх українських міст були об'єднані в цехи за професійною ознакою.

Проте цехове ремесло, було обмежене жорсткою регламентацією, що посилювалася національними обмеженнями. У зв'язку з цим в українських містах існувала велика кількість позацехових майстрів - так званих партачів. Згодом мануфактури почали виникати на базі цехових майстерень, де, всупереч регламентації, яка дедалі частіше порушувалася, з'являвся поділ праці, або будувалися спеціально.

Найбільшого поширення мануфактурне виробництво набуває у сільській місцевості, найчастіше у панських фільварках. Численні промисли, що ви­никали тут, досить швидко набирали рис мануфактурного виробництва із за­стосуванням водяного млина як рушійної сили.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява мануфактур по­силювали суспільний поділ праці, що, у свою чергу, стимулювало роз­ширення внутрішнього ринку. З'являються регіони, що спеціалізуються на виробництві певної сільськогосподарської продукції. Так, районами виробництва зерна стають Галичина та Волинь, а також частина Київщини.

Визначилися ре­гіони розвитку окремих галузей промисловості залежно від наявних джерел сировини. Отже, суспільний поділ праці доповнюється територіальним, що фактично і визначило зародження внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків, зростала міська повсякденна торгівля.

Зміцнювалися й економічні зв'язки України із зовнішнім світом. Проте умови для торгівлі були дуже важкі. Їй перешкоджали найрізноманітніші привілеї та торгівельні статути, які обмежували можливості як ремісників-виробииків, так і купців. Великий вплив на торгівлю мала шляхта, яка домагалася певних митних пільг.

Отже, економічна політика польського уряду передусім захищала інте­реси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові місцевих ремесел та промислів, затримувала загальний економічний розвиток краю.

Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської шляхти, проти посилення соціального і національного гніту, яка врешті-решт вилилась у національно-визвольну війну. Щодо економічних причин, то до них можна віднести розвиток соціально-економічного життя, надзвичайне поширення магнатського господарства у вигляді фільварків, яке супроводжувалося постійним посиленням кріпосного гніту селянства, викликане неминуче протистояння основної маси населення, намагання знищити цей гніт. Особливо виразно проявлялися соціальні суперечності у Наддніпрянській Україні, поряд з вільним Запоріжжям.