23.Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

Центральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо питання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах, які є важливими джерелами з історії економічної думки.

Трактат «Землеробство», написаний Катоном Старшим, де він змальовує зразкове на його погляд господарство, яке функціо­нує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного господарства. Катон описує зразкове господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропа­гуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з влас­ного господарства. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання . Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати на відміну від ху­доби, яка має відпочивати. Необхідно, щоб рабів бу­ло небагато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешев­ше, ніж утримувати зайвих рабів протягом року. Про вибір маєтку, який слід придбати, він наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли. Отже, вілла Катона — це поєднання натурального господарства (забез­печує потреби маєтку) та товарного і спеціалізованого, орієнто­ваного на реалізацію основної частини виробленої продукції.

Трактат «Про сіль­ське господарство» Марка Теренція Варрона, у якому йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Він зазначає, що раби краще працюють, коли господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочивати і дає деякі пільги. Пропонував він також на велких с/г роботах використовувати найманих робітників.

Луцій Юній Колумелла у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» зосередив досвід римських і грецьких агрономів, розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із с/г, в т.ч. й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої пра­ці. Він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати матеріальні, моральні способи заохочення рабів. Він стверджував, що головного метою ве­дення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то слід передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи їхню працю як більш продуктивну.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власнико­ві. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновід­пущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основ­ними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судновласниками.

В с/г головними фігурами стають великий землевласник і колон. Колон, як і пеку­ліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; їх, так само, як і пекулістів, не можна було продати без землі. Власне, колонат поступово перетворюється у систему відносин, які набувають рис особистої залежності.