59. Основні прояви елементів ринкового господарства в господарській системі країни наприкінці XVIII - початку хіх ст.

Остання третина XVIII ст. позначилася значними соціально-економічними змінами в Україні. Дедалі більшого розвитку набирають товарно-грошові відносини, поширюється запровадження вільно­найманої праці в окремих регіонах і галузях, зок­рема в Степовій Україні, де вже не існувало Запо­розької Січі.

Землі, що раніше належали запорожцям, почали заселяти колоністами, а також значна частина земель була роздана російським та українським можновладцям. Поселен­цям надавалася земля і допомога: грошові позики, звільнення на деякий час від податків, право продажу горілки і солі, безмитної торгівлі із закордо­ном тощо.

Така політика дала свої наслідки. У Південній Україні посилився розвиток хліборобства, скотарства, будувалися підприємства, виникали міста. Господарст­ва відразу ж набирали товарних рис, їх продукція в основному йшла на експорт. Здебільшого господарська система, що сформу­валася у Південній Україні, відразу ж формувалася як капіталістична.

Мануфактурне виробництво, що виникло в україн­ських землях у XVI - XVII ст., у XVIII ст. досягло значних успіхів. Тут створюються мануфактури, що використовують примусову працю, - вот­чинні (у маєтках великих землевласників, у тому числі й української стар­шини), а також посесійні, до яких приписували значну кількість робітників. З'являються й мануфактури суто капіталістичного типу, на яких використо­вується вільнонаймана праця і які належать купцям (купецька) або селянам (селянська). Капіталістичний характер мають мануфактури, що виникають на Півдні.

Ярмарки відігравали велику роль в економіці України, вони сприяли розширенню торгівельних зв'язків між окремими регіонами.

З розвитком торгівлі відбувався процес формування фінансово-грошової системи. Протягом XVIII ст. російські гроші поширювалися на Україну і поступово витісняли з обігу польсько-литовські.

У XVIII ст. поглиблюються зв'язки з ринком шляхетських господарств Правобережної України. Наслідком цього було зростання селянських повинностей та кріпосного гніту. Як і в Східній Україні, землевласники-феодали збезземелювали селян, збільшували панщину, чинш. Але поряд з примусовою працею по­чинають використовувати й вільнонайману. У таких фільварках власники їх уже забезпечують свої господарства тягловою худобою та реманентом, роблять спроби раціоналізації господарства, нарешті використовують різні заохочення до праці не лише най­маних робітників, а й селян-кріпаків.

Зростання товарності поміщицьких господарств призводить до зростання посівів технічних культур. У маєтках зростає промислове виробництво з пере­робки сільськогосподарської продукції. Як правило, майстрами були наймані робітники, але основною робочою силою – кріпаки.

Безперервні війни другої половини XVII ст. призвели до помітного зане­паду українських міст Правобережжя. А слабкий розвиток міст обмежував внутрішній ринок, а продукція магнат­ських господарств та мануфактур в основному експортувалася.

У Галичині та на Волині значно швидше відновилися порядки, які існува­ли перед Визвольною війною. Магнатські та шляхетські господарства, які не були зруйновані в роки війни, і далі спрямовувалися на розвиток фільварків, характер яких дедалі більше набирав товарних рис. Зростає спеціалізація го­сподарств. Товарна продукція фільварків йшла на внутрішній ринок Польщі, а також за кордон.

Усі ці зміни у господарському розвитку українських земель, безумовно, означали поступове формування тут певних елементів ринкової системи господарства. І хоча це відбувалося в умовах зростання феодальних утисків, посилення особистої залежності та експлуатації селянства, ці зміни означа­ли, що господарська система краю ставала на новий шлях ринкових пере­творень.