80.Особливості економічної кризи 1929-1933 років у Німеччині. Виникнення необералізму та його роль у господарському відродженні країни.

Німеччина була прив’язана до іноземних кредитів з США, ВБ і Франції. Припинення допомоги від цих країн погіршило її становище. У 1933 р. Був встановлений фашистський режим, який визначив форми і методи виведення країни з кризи, суттю яких стає тотальна мілітаризація народного господарства. Прихід до влади Гітлера спонукав швике і рішуче проведення політики, спрямованої на встановленя «нового порядку», за умов якого економічний, військовий потенціал Н.буде максимізований і країна відновить колишню міць і вплив.

«Новий порядок» ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести: примусове картелювання промисловості; ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків; контроль над цінами і заробітною платою; централізований адміністративний розподіл трудових і ма­теріальних ресурсів; жорстке обмеження управлінських функцій та управлінсь­кої свободи підприємців; прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурса­ми протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговель­на політика. Успіхи Німеччини у подоланні кризи були вельми примарними, адже зовсім не усували народногосподарсь­ких диспропорцій, які були її причиною, а навпаки, поглиблюва­ли їх.

Нім. неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до само організації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання ек-ки.

Відокремились 3 групи неолібералів, кожна з яких зробили помітний внесок в теорію та практику соціального ринкового господарства:

1) Найстаршу групу нім. неолібералістів очолили В.Репке та А.Рюстов, які приділили особу увагу питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозв’язку цих понять;

2) 2-а група сформувалася навколо В.Ойкена та Ф.Бема у Фрайбурзькому університеті. Ця група зайнялася визнанням стадій історичного й економічного розвитку, трактуванням економічної системи.

3) 3-я група А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард і їх учні; їх школа називалась Кельнська. Розробили концепцію “соціального ринкового господарства”.

Головною метою прихильників неоліберальної теорії було формування основаного на свободі і водночас соціально орієнтованого економічного і соціального порядку, який забезпечує сильна держава. Засновником і лідером неолібералізму в Н.став В.Ойкен. У праці «основи національнї економічної теорії» висунув положення про наявність двох типів господарства – «вільного ринкового» і «центрального керованого». Його позиція містила в собі прихований протест проти гітлерівських деформацій підприємницької економіки. Для їх подолання потрібно реалізувати деякі державні регулюючі принципи, зокрема проведення політики контролю за діяльністю монополій, справедливе оподаткування та боротьба з негативними наслідками підприємницької діяльності. Практично концепції німецького неолібералізму були втілені у повоєнній економіці ФРН. Використовуючи фінансову підтримку американський монополій, Н.відродила й обновила важку індустрію і значно збільшила військовий потенціал, створивши могутню військово-економічну базу агресії. Німецькі монополії прагнули одержати держ.замовлення, щоб збільшити свої прибутки.