logo
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

60. Криза кріпосної системи та її відображення у працях українських економістів першої половини хіх ст. (в.Каразіна, м.Балудянського, і.Вернадського)

З 30-х років XIX ст. кріпосне сільське господарство опинилося у кризовому стані, про що свідчить зниження його натурального характеру. Криза кріпосної системи господарства, подальше зростання ринкових відносин потребували наукового обґрунтування економічних процесів в економічній думці. Саме в цей період у соціально-економічній думці дедалі більше уваги приділяється ідеям економічного лібералізму, і навіть роблять­ся спроби практичної їх реалізації.

В. Каразін (1805р заснував Харківський імператорський університет)

залишався прихильником збереження залежності селян, але розглядав її як певну підпорядкованість селян від землевласника, який повинен дбати про селян, виступаючи певним спадковим управителем, «посередником» між ними та «вищим урядом». Не заперечуючи кріпосне право як таке, він закликав до викорінення зловживань цим правом, серед найголовніших з яких він вважав панщину, яку і пропонував замінити грошовим чиншем. Такий підхід був досить прогресивним на той час, адже він відкривав можливість для поступового перетворення феодально залежного селянина на орендаря, який виробляє товарну продукцію.

Досить прогресивним був підхід В. Каразіна до організації власного господарства, в якому він повністю виключав примусову працю.

Погляди В. Каразіна базувалися на ідеях фізіократів. Він розробляв проекти господарського розвитку країни, пропагував необхідність інтенсифікації землеробства, удосконалення способів обробітку землі, сільськогосподарської техніки.

Важливе місце серед економістів класичного напряму посідає М. Балудянський(ректор Петербурзького університету). Свою систему М. Балудянський визначає як вчення про державне госпо­дарство і економічну політику. Він визначає державне господарство як по­єднання трьох систем: 1. меркантилізму (виражає багатство народів у грошах); 2. фізіократів (виражає багатство у не перероблених продуктах землі); 3. теорії Адама Сміта, заснованої на праці та обміні.

Він приділяє багато уваги питанням праці та її організації, в тому числі заробітній платні, намагаючись пояснити причини її диференціації.

Важливими є його висновки щодо характеристики сутності капіталу та його функціонування в народному господарстві. Поділяючи капітал на «прибутковий» та «безплідний», він доходить висновку, що «доходи народу, прибутковий капітал і багатство тоді примножуються, коли виробництво і над­лишок виробництва додаються до прибуткового капіталу.

Приділяє увагу М. Балудянський і проблемі використання капіталу, ствер­джуючи, що «будь-який капітал, використаний для виконання корисної роботи, повинен давати господареві прибуток».

Розглядаючи ще один фактор народного багатства - землю, М. Балу­дянський, як і фізіократи, стверджує, що «жодна галузь... не має чистого прибу­тку, окрім землеробства».

З позицій класичної школи процеси генезису ринкового господарства ви­вчив І. В. Вернадський. Як послідовник класичної школи полі­тичної економії І. В. Вернадський намагався використати основні постулат: А. Сміта і Д. Рікардо для дослідження російської дійсності та критики фео­дально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносин; треба усувати як неефективні, як такі, що заважають становленню нових рин­кових відносин. Учений запропонував вельми ліберальний варіант скасу­вання кріпацтва в Росії. Зокрема, він відстоював вимогу про ліквідацію осо­бистої залежності селян від поміщиків; повну приватну власність, у том числі й селянську, в аграрному секторі економіки.

Вернадський намагався довести переваги найманої праці і вже виходячи з цього порівнював економічну ефективність общинної та приватної форм власності, висловлюючись на користь останньої. Учений обґрунтував також більш високу ефективність економіки, заснованої на відносинах ринкового обміну.