116. Криза радянської командно-адміністративної системи та спроби її трансформації у 50-ті роки хх ст.

Адміністративно-командна система на початку 50-х років прак­тично вичерпала свої можливості й зазнала серйозних економічних і політич­них труднощів, розв'язання яких стало важливим завданням нового керів­ництва країни, яке прийшло до влади після смерті Сталіна.

Одним з перших заходів нового керівництва країни стало суттєве зни­ження сільськогосподарського податку, списання заборгованості з податків за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок.

Оздоровленню аграрного сектору сприяло також підвищення цін на продук­цію, яку колгоспи продавали державі понад обов'язкові поставки, та запрова­дження більш високих цін на продукцію радгоспів.

Багато робилося для зміцнення матеріально-технічної бази на селі. Із середини 1950-х років сільське господарство вперше за довгі роки ста­ло рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й продовжували зрос­тати до 1957—1958 рр.

Прорахунки та помилки в аграрній політиці були головною причиною то­го, що в країні склалася напружена ситуація з постачанням населення про­довольством. Держава змушена була піти на підвищення роздрібних цін на м'ясо та масло, що викликало масове невдоволення.

Великі зміни відбувалися не лише в аграрному секторі, айв інших галу­зях економіки. У системі економічних перетворень було відведено значну, але недостатню роль науково-технічному прогресу, технічному рівню про­мисловості.

Економічна політика, що здійснювалася партійно-державним керівни­цтвом на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню, особливо такі її елементи, як більш активне використання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань, орієнтація на зміцнення госпрозрахункових відносин, пошуки шляхів удосконалення форм і методів матеріального стимулювання працівників промисловості, розширення прав союзних республік у плануванні, управлінні та фінансу­ванні промислових підприємств на їх території та ін.

У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвище­но в 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші.

Було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35 %) у про­мисловості. Змінилася й ситуація в колгоспах: замість існуючої раніше си­стеми оплати праці один раз на рік запроваджено помісячне

У 1956 р. запроваджено закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, а пенсійний вік було знижено до 55 років для жінок і до 60 років для чоловіків.

Було скорочено тривалість робочого тижня (з 48 до 46 годин).

Нарешті, високими темпами розвивалося житлове будівництво. Цьому сприяло застосування нових будівельних матеріалів і, зокрема, залізобетону.

Таким чином, у результаті реформування економіки в 50-х роках в Українській PCP, як і загалом у СРСР, відбулися значні структурні зру­шення, але на початку 1960-х років соціально-економічна ситуація в країні загострилася: знизилися темпи зростання продуктивності пра­ці, погіршилися умови життя населення, що проявилось у зростанні цін на продукти харчування, збільшенні непрямих податків, обмеженні при­садибних ділянок і поголів'я худоби в підсобних господарствах колгосп­ників, у зростанні загального дефіциту продовольчих та інших това­рів. Усе це зумовило необхідність пошуку шляхів подолання негативних тенденцій радянської економіки.

117. Обґрунтування необхідності реформування радянської господарської системи у 60-х роках ХХ ст. та її практична реалізація (“Косигінська реформа”). У першій половині 60-х років на сторінках радянської періодики широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення господарського механізму, розширення самостійності підприємств і вдоскона­лення планування. Головною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підпри­ємств у плануванні виробництва. Але для забезпечення найбільш повного використання наявних ресурсів при складанні плану підприємством, останні слід зацікавити не лише у його виконанні, а й у певному напруженні плано­вих завдань. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березне­вого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «Косигінською» за ім'ям одного з її ініціаторів — голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування та економічне сти­мулювання й була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської са­мостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічні стимули й гос­подарський розрахунок. Передусім було вирі­шено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республікнські та союзні міністер­ства за галузями промисловості. Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи плану­вання та економічного стимулювання. Нова система передбачала таке поєд­нання методів господарського керівництва, за якого акцент робився на поси­ленні економічних методів, що відповідно підвищувало вимоги до роботи Держплану. З метою розширення господарської самостійності підприємств передба­чалося скорочення кількості обов'язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенкла­тура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності; платежі в бюджет та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень і впровадження виробничих потужностей; найважливіші завдання з упрова­дження нової техніки; показники матеріально-технічного постачання. Розширення прав і самостійності підприємств передбачалося здійснити в поєднанні зі зміцненням госпрозрахунку та посиленням матеріального стимулювання, що повинно було, на думку реформаторів, забезпечити більш високий рівень поєднання особистих і колективних інтересів із загально­державними. Об­межувалося централізоване («безплатне») фінансування капітальних вкладень і передбачалося впровадження довготермінового кредитування. Реформою передбачалося також переведення капітального будівництва від безплатного бюджетного фінансування на кредитні засади через довгостро­кове кредитування, щоправда, лише для об'єктів, які окупалися б у короткі те­рміни Реформа передбачала зміни відносин між підприємствами та держав­ним бюджетом не лише в питаннях фінансування ним капіталовкладень. Платежі підприємств до бюджету також переводили на економічну основу: їх головною формою мала стати плата за фонди, яка визначалась у відсот­ках (найчастіше — 6 %) до їх вартості. Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Пере­дусім було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків у разі прода­жу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на поперед­ньому рівні, а різниця покриватися за рахунок державного бюджету. Також було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво сільськогосподарських машин і добрив. Численні суперечності реформи можна б було усунути, рухаючись поетап­но до ринку. Проте це було неможливим через політико-ідеологічні причи­ни. Тому економічна реформа в СРСР уже напр. 60-х років почала згор­татися, стали повертатися до детального планування та оперативного керівництва підприємствами з боку міністерств і відомств.