logo search
ИСТОРИЯ!!!!!!!!!!

28. Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

Велика земельна власність формується починаючи з IX ст. Князі, відправляючи своїх дружинників на збір данини, часто-густо закріплювали ті чи інші землі за ними «на прокорм». Це не була ще передача землі у власність, а лише право на збирання данини. Крім того, князь міг нагородити своїх дружинників землею за службу або просто віддати їм частину власних володінь

Великими власниками землі виступали князі і бояри. Головною формою господарства була вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння, - спадкова феодальна власність на землю, що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

"Руська правда" відобразила походження феодальної залежності населення шляхом як економічного, так і позаекономічного примусу. Приклад другого — розорений смерд вимушений був іти в кабалу до світського або церковного феодала (рядовичі та закупи).

У "Правді Ярославичів" знайшло відображення облаштування вотчини як форми земельної власності й організації виробництва. Її центром були палаци князя або боярина, будівлі його наближених, стайні, приміщення для худоби. Вотчину можна було купити, продати, передати в спадщину. Як правило, її утворювали багаті люди через приєднання земельних ділянок інших общинників, зокрема, збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Саме так вотчинники на Русі перетворювались у великих землевласників.

Вотчина могла бути княжою, боярською, монастирською, церковною. Із цього часу (X—XI ст.) смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк (натуральний) або відпрацьовують панщину. Проте в цей період значна частина жителів ще залишалися незалежними від бояр. Була общинна власність, вона переважала в сільському господарстві.

Вотчина могла бути як боярською, так і княжою або церковною. «Руська правда» дає уявлення про княжу вотчину. Центром її був «княж двір», тобто князівське житло («хороми») та житла його слуг, житла безпосередніх виробників, які своєю працею обслуговують вотчину —рядовичів,смердів, холопів. Вотчина ділилася на панське госпо­дарство і селянське держання, рілля також ділилася на панську та селянську. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Се­лянин платив феодалу оброк, обробляв своїм знаряддям та тяглом панське поле, тобто ніс феодальні повинності.

Включала вотчина й угіддя (луки та випаси, де паслася худоба, як княжа, так і селянська), а також — «ловища», і «борті», тобто місця полювання та збирання меду, які належали князеві, «княжі борті». На чолі княжої вотчини стояв представник князя — боярин-огніщанин, високе становище якого підтверджує 80-гривнева вира (штраф), що захищає його життя за «Руською правдою». Князь у своїй вотчині виступає як феодал-землевласник, що має певні права відносно залежного населення, яке підлягає його юрисдикції.

Литва, приєднуючи землі Русі, не рушила старих порядків, тому в той час зберігаються форми організації господарства та власності. Крім вотчин, які можна було передавати у спадок, князівські та боярські вільні слуги отримували за службу або за умови несення відповідної служби землі, що були умовною власністю і називалися «держава» ( цій формі земельної власності відповідав на заході бенефіцій, а у Північно-Сх Русі – помістя). В ході усобиць, коли князь втрачав свої землі, втрачали їх і «державці», адже новий власник вотчини передавав «держави» своїм слугам.

Форми гос-ва в У:

-вотчина

-княжий двір

-боярський двір

-община